В суботу напередодні Третьої неділі Адвенту разом з Товариством святого Вікентія, тобто Вікентійською родиною, ми виїхали недалеко від Сваляви у прекрасне місце в горах с. Вовчий, де немає мобільного зв’язку, саме підходяще на духовну віднову.
Вже на початку грудня ми могли особисто роздумувати над листом нашого брата у святому Вікентієві отця Томаша Мавріча, генерального настоятеля Місійного Згромадження і аніматора Вікентійської родини. Під час зустрічі ми могли ділитися нашими роздумами. Лист читали разом по частинах, щоб не уникло нічого , чим Святий Дух надихав нас а потім ділились Його думками .
Тема листа і думки з нього опиралися на цитатах святого Вікентія і папи Франциска і доторкалися нас саме в тому що переживаємо. Всі зразу представляли перед собою одну з нас – членку нашої спільноти – жінку, яку важка хвороба ще в продуктивному віці прив’язала до ліжка і не дозволяє їй виходити з дому. Пригадували , що будь коли ми її відвідали, бачили її терпеливість, віру, відкритість з якою говорить з Богом, як приймає з Божої руки, запитує Бога, жертвує своє страждання, цікавиться іншими, старається бути самостійна, не затрудняючи інших, з смиренням приймає допомогу, стрибком по-людськи дозріває .
Роздумуючи над листом, складалася нам зразу мозаїка наших спостережень, бачачи для нашої спільноти благословення, коли маємо між нами хворих, літніх, які вже не є активними зовнішньою діяльністю. Але більше діють духовно через молитву, жертву, терпеливість, прийняттям страждання. Про всіх ми згадали поіменно. « Молитва багатьох літніх людей може захистити світ» цитує отець Томаш в листі папу Бенедикта XVI.
Також усвідомили собі, що більшість з нас пенсіонери, тобто літні . І це не брак, але навпаки благословення для нашої спільноти. Наш генеральний наставник в листі процитував папу Франциска « Старша людина – це ми: в найближчому чи далекому майбутньому…»
Ми старалися ввійти в переживання хворих та літніх людей, які відчувають себе непотрібними , тому що не приносять користь, а суспільство штовхає їх за межі поля зору та інтересу. Але хто є нашим найбільшим прибутком, « хто є головним джерелом щастя і радості?» запитує отець Томаш Мавріч. « На першому місці стоїть не людина, а Бог» відповідає. Хтось із нас зауважив і ми погодилися з ним, що по дорозі додому від хворого неодноразово роздумуємо про те, що хоча ми хотіли їх чимось збагатити, в дійсності ми виходили від хворих обдаровані та підкріплені у вірі, яку нам передали. І саме це нам отець Томаш підтвердив словами святого Вікентія:
« Ми повинні дякувати Богу за те, що він дав нам таких людей. Я вже багато разів говорив, і не можу втриматися, щоб повторити, що ми повинні вірити, що хворі члени є благословенням Спільноти»
Більшість з нас скористалися можливістю таїнства примирення. Під час Євхаристії ми дякували за всіх наших хворих і літніх, які для нас є благословенням, в них можемо бачити самого Христа. Ми віддали себе і їх у руки Бога.
