Об’явлення Зеленого скапулярію
У віці двадцяти двох років сестра Юстина вирішила посвятити своє життя Богу в згромадженні Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля. Після постулату (перша частини формації) 27 листопада 1839 року (в дев’яту річницю об’явлення Чудодійного Медальйона святій Катерині Лябуре!) розпочала семінарію (новіціат). Саме підчас семінарії в Генеральному домі сестра Юстина мала видіння Матері Божої. Завдяки своїй покорі вміла зберегти таємницю всіх дарів, які отримала від Непорочної Діви. Підчас перших реколекцій, 18 січня 1840 року, молода сестра мала видіння вперше: побачила Діву Марію, одягнену в довгу білу сукню, яка покривала її стопи, блакитний плащ, волосся спадало на її рамена, тримала в руках своє серце, з якого вгору виходило проміння. Коли вона побачила щось таке неймовірне, її охопило таке захоплення і страх, що молода монахиня хотіла закричати. Таке ж видіння повторювалося ще декілька разів під час її перебування в семінарії, а саме – в головні Марійні свята.
Ця благодать видіння спочатку, здавалося, була дана їй для того, щоб зміцнити особисту побожність і поглибити любов до Матері Божої. Але пізніше виявилося, що Господь мав ще інший план, який незабаром відкрив їй.
Після закінчення семінарії сестра Юстина була направлена до спільноти, щоб там навчати дітей у школі. Незабаром після прибуття там у свято Різдва Пресвятої Діви Марії 8 вересня 1840 року мала наступне видіння. Під час медитації побачила Непорочну. У правій руці Богородиця тримала Своє серце, з якого виходило ясне полум’я, а в лівій тримала скапулярій : це був шматочок зеленої тканини зі стрічкою такого ж кольору. На одній стороному боці було зображення Пресвятої Діви Марії, а на другому – пробите мечем серце з променями, яснішими від сонця і прозорими, як кришталь, оточене написом: НЕПОРОЧНЕ СЕРЦЕ МАРІЇ, МОЛИСЬ ЗА НАС ТЕПЕР І В ГОДИНУ СМЕРТІ НАШОЇ. Водночас сестра почула внутрішній голос, який пояснював значення видіння. Зрозуміла, що потрібно якнайшвидше зробити такий самий скапулярій. Через його посередництво багато душ осягне спасіння.
Схоже видіння повторювалося 15 серпня і 13 вересня 1841 року. Сестра Юстина розповіла про те своїй сестрі-директорці з семінарії, а за її порадою також о. Яну Марії Алядель. Він був раніше духівником сестра Катерини Лябуре, якій Непорочна передала Чудодійний Медальйон.
Після наступного видіння 3 травня 1842 року сестра Юстина відчула спонукання щоб більше наполегливо виконувати прохання Божої Матері. Але з’явилися труднощі. Відомо, що для отримання особливих милостей, пов’язаних з кожним скапулярієм, необхідні певні умови: прийняття скапулярію з рук священика, який має владу освятити його, вступ до братства, постійне носіння скапулярію, а також виконання умов, для отримання визначених відпустів і привілеїв. Монахиня не знала, чи скапулярій призначений лише для віруючих, чи можна його давати тим, які потребують навернення.
Схожі видіння повторювалися 15 серпня і 13 вересня 1841 року. Сестра Юстина розповіла про це отцю Аляделю. Цей набожний французький священник попросив, щоб вона запитала Божу Матір про умови, які повинна виконати особа, яка приймає Зелений Скапулярій. Передусім він хотів зрозуміти, чи потрібно створювати параманне братство.
Марія відповіла сестрі Юстині: “Цей скапулярій не схожий на інші, вже відомі у святій Церкві , які є немовби атрибутом вбрання даного братства. Він є просто набожним образом, прикріпленим до шматка зеленої тканини та стрічки такого ж кольору. Вистачить, щоб його освятив священик. Не потрібно ніякої особливої молитви. Його можна навіть без відома особи (якій хочемо дати цей скапулярій) покласти до ліжка, або дати в кімнату, в якій живе. Щодо молитов, то необхідно відмовляти ту молитву, яка написана на скапулярії: «Непорочне Серце Марії, молись за нас тепер і в годину смерті нашої» .Оскільки особа, якій дано скапулярій, не знає про це, то цю молитву повинен молитися той, хто дав їй скапулярій. Цей скапулярій можна роздавати у Франції, а також за її межами. Обіцяні особливі милості залежать від сили довіри і віри тих, хто його носить.»
Святий Отець Пій IX уважно оглянувши скапулярій, сказав: “Цей скапулярій прекрасний і спонукає до набожності. Оскільки можна роздавати інші образи, то не бачу приводу, чому б не можна було роздавати і його. Напиши добрим сестрам, що я даю дозвіл на виконання і роздавання цього скапулярію”. Оскільки не йшлося ані про установу нового братства в Костелі, ані про скапулярій в повному значенні, а лише про просте зображення на тканині, то такого схвалення було достатньо.
Передане сестрі Юстині (Bisqueyburu) послання закликає всіх, які приймають Зелений Скапулярій Непорочного Серця Марії також до прийняття Її любові. Люди, які його приймають, часто не знають його походження і історії, що загрожує небезпекою носити і розуміти його як талісман або амулет. Тому необхідна жива побожність до Пресвятої Діви Марії, ознайомлення з історією цього незвичайного знаку і вкладеного в нього послання..
Варто ще додати, що сестра Юстина не визувала нікому, крім настоятелів, таємниці своїх об’явлень, хоч сестри багато разів про те питали. Одна з них, сестра Брін згадувала:
«В останні роки її життя ми часто говорили з нею про почуття тих душ, які були наділені благодаттю побачити Пресвяту Діву. Ми особливо згадували про Зелений Скапулярій, який сестра Юстина рекомендувала нам роздавати хворим, що були далекими від Бога. Коли ми мали небезпечно хворого, то віддавали його молитвам нашої настоятельки [сестра Юстини], давали йому скапулярій і завжди були вислухані. Але коли ми пробували дізнатися, кому Пресвята Діва об’явила цей скапулярій, то вона або посміхалася на наші надокучливі питання, або відсилала нас за поясненням до наших настоятелів. Також часто в схожих ситуаціях повторювала: “Любіть Пресвяту Діву. Дуже Її любіть” Цей її заклик залишається актуальним також сьогодні і відноситься до всіх прихильників Христа, які шанують Його Пресвяту Матір.
Завдяки скапулярію ми можемо нести духовну допомогу також релігійно неохочим і байдужим особам дискретно помістивши скапулярій, наприклад в одязі або в кімнаті цієї особи і молитися. Зелений знак Непорочного Серця є також ефективними ліками проти алкоголізму. Однак в жодному випадку не слід сприймати його як амулет, який сам по собі має потужну силу. Сестра Юстина неодноразово підкреслювала, що головною умовою скапулярної побожності є віра в Материнську опіку Непорочного Серця Марії
Біографія сестри Юстини Bisqueyburu (Біскейбури)
Про ранні роки дитинства Юстини знаємо дуже мало. Відомо, що вона є донькою Клеменса і Урсулі. Народилася на півдні Франції 11 листопада 1817 року і була охрещена наступного дня. Незабаром після народження (не знаємо, з якої причини) її віддали на виховання тітці та вуйкові по материнській лінії. Це були багаті люди з елітної родини. Пізніше вона отримала від них спадок, який використала для служіння Вбогим.
Коли сестрі Юстині виповнилося двадцять два роки, вона отримала згоду на вступ до Згромадження Сестер Милосердя. Постулат (перша частини формації) розпочала в кінці серпня 1839 року в Пау. Через три місяці її відіслали до Генерального Дому сестер милосердя в Парижі. В цей моменті Її життя стався цікавий випадок. По-людськи можна сказати, що це звичайний збіг обставин, але віра підказує, що Небо вже тоді вибрало її. Пау – це маленьке містечко і саме через нього проїжджав отець Алядель – духівник Сестер. Повертаючись у Париж, він відвідав Сестер, тож його попросили забрати з собою Юстину. Саме він через деякий час стане одним з тих, кому сестра Юстина довірить таємницю Неба. А в семінарію (новіціят) вона увійшла 27 листопада 1839 року, рівно через дев’ять років після об’явлення Непорочної святій Катерині Лабуре. Це свято відзначаємо по нинішній день. Збіг обставин? Можливо так, а можливо і ні.
В Парижі сестра Юстина вступає в семінарію Сестер Милосердя, отримує вбрання доньки святого Вікентія. З того часу збереглася коротка характеристика: «Сестра Юстина нормального зросту, лагідної вдачі має здорове мислення, вміє читати і рахувати, знає граматику. Дуже здібна, відважна, побожна. Має багато чеснот. Може навчати у школі.» Після закінчення семінарії в 1840 році її направили працювати у школі в місті Бланш. Там вона була недовго, бо через рік розпочала служіння в Домі милосердя у місті Версаль, де склала Перші Обіти. В 1855 році разом з іншими сестрами вирушила до Константинополя, щоб доглядати поранених солдатів під час Кримської війни. Сестра Юстина служила з повною самовіддачею та жертовністю. Після закінчення війни її направили у військову лікарню до Парижа. В 1856 році вона стала настоятелькою дому в місто Ренні, але ненадовго, бо вже через декілька місяців мала розпочати важку працю в північній Африці.
Після прибуття в Алжир сестра Юстина була призначена керувати військовою лікарнею. Це була важка і відповідальна посада, яка вимагала сильного, рішучого характеру, реалістичого бачення ситуації, але водночас вимагала співчуття до інших. Протягом дев’яти років сестра Юстина жодного разу не підвела тих, які обдарували її такою великою довірою.
Людська заздрість і недоброзичливість не оминули сестру Юстину через наклеп, у який, на жаль, одразу повірили Настоятелі, в 1867 році вона отримала наказ упродовж двох годин залишити лікарню і негайно повернутися до Генерального Дому в Парижі. Вже пізніше дізналася про те, що її обмовили і неправильно оцінили її ставлення до хворих. Господь допустив, щоб від самого початку сестра Юстина була самотньою у цих важких переживаннях. Генеральний настоятель дуже добре її знав, але саме тоді перебував далеко, не міг відати про те, що відбувалося. Духівник сестер отець Алядель на той час уже відійшов з цього світу, а новопризначена Настоятелька не знала її особисто, тому повірила в серйозні обвинувачення проти сестри Юстини і осуджувала її. Лише після повернення Генерального Настоятеля, який заступився за сестру Юстину все з’ясувалося і підтвердилася її невинність. Генеральний настоятель отець Етьєн, як завжди, довіряв сестрі Юстині, і саме він направив її до Риму з метою заснування закладів першої медичної допомоги і організації праці в них.
Папа Римський Пій ІХ дуже цінував сестру Юстину, часто з батьківською турботою цікавився її справами і навіть брав її на приватні прогулянки у ватиканських садах.
В 1868 році сестра Юстина виїжджає з Риму, щоб опікуватися лікарнею в м. Каркассонні. Саме там на неї чекали великі благодаті від Господа. Це був останній етап її служіння, що тривав тридцять п’ять років.
«Підчас останніх років життя, – згадує сестра Брін, – сестри часто розмовляли про щастя тих, які були обдаровані привілеями бачити Матір Божу, а особливо під час об’явлення Зеленого Скапулярію, який сестра Юстина так часто заохочувала роздавати пацієнтам, що не були поєднані з Господом. Та коли ми цікавилися, кому Мати Божа об’явила Скапулярій, вона лише посміхалася на різні наші припущення і додавала, що ми повинні звернутися зі своїми питаннями до настоятелів.
Коли сестра Юстина захворіла, то вже не могла постійно контролювати себе. Напевно така була воля Господа. Відповідаючи на запитання про об’явлення Скапулярію, вона несвідомо розкривала свою таємницю.
Наприкінці життя сестра Юстина дуже страждала, і здавалося, що ось-ось помре. Сестри дуже занепокоїлися, щоб вона часом не померла без таїнства єлеопомазання, але ніхто не відважувався їй це запропонувати, а вона сама не була свідома такої потреби. «Тоді я, – каже одна з сестер, – поклала їй Зелений Скапулярій під подушку і сказала, що якщо їй об’явила Скапулярій Матір Божа, то Непорочна не дозволить, щоб її улюблене дитя покинуло цей світ без таїнств.» Тоді сестра Юстина сама попросила про останнє намащення.
Наприкінці життя вона дуже страждала: «Ми були захопленні тим з якою терпеливістю і теплотою вона приймала ці страждання,» – згадувала одна з монахинь.
В останні хвилини життя сестра Юстина возносила очі до неба і повторювала: «Небо, небо, небо» а її погляд немовби запитував: «Та чи гідна я неба?» Н зі страху перед смертю, але з боячись, що стане перед Одвічним Суддею з порожніми руками.
«Це не можливе! Хіба нічого не варті шістдесят чотири роки, коли Ти служила Богу і людям?!» – казала одна з сестер.
«Це правда, – відповіла сестра Юстина – але чого варта ця праця для мене, чи ж не отримала я нагороду вже тут, на землі?»
Часто повторювала: «Любіть Матір Божу. Любіть її дуже»
«Але що ми повинні робити, щоб показати Їй свою любов?» – питали її.
«Ви повинні наслідувати Її чесноти»
23 вересня 1903 року у віці 82 років, прослуживши 65 років у Згромадженні сестра Юстина віддала свою душу Господу.
Немає сумнівів, що вона зараз споглядає Славну Діву, яка так часто об’являлась їй на цьому світі. Хто оточує Її зараз у небі? Численні душі, які через Скапулярій Непорочного Серця Діви Марії осягнули спасіння. Це дар нашої Небесної Матері, яка так сильно прагне спасіння кожної людини. Зелений Скапулярій – це не наступне видіння монахині, це не є наступний доказ святості певної особи, але це є чергове слово любові нашої Матері, яка в різні способи хоче показати нам свою любов, яка в черговий раз говорить, що дуже прагне, щоб усі люди впізнали Бога і осягнули вічне щастя. Всі без винятку.