Свята Луїза

По правді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили.

(Від Матвія 25:40)

Не вистачить ходити і давати, але треба мати вільне серце від прагнення будь-якої користі …, треба нам завжди мати перед очима приклад життя Ісуса Христа. Ми покликані наслідувати Його не лише як християнки, але як вибрані Богом, щоб служити Йому в особі його вбогих.

(Св.Луїза, 29.08.1648)

 

Луїза народилася в XVI столітті, однак її життя схоже до нашого в її щоденних заннятях. Серед різних подій вона поступово відкривала своє серце на Боже світло.

 

Луїза де Маріяк народилася 12 серпня 1591 року в аристократичній родині, багато членів якої мали високі посади при дворі короля Людовика ХІІІ. Дядько Луїзи Мішель в 1629 році став міністром юстиції, також був одним із лідерів подій 11 листопада 1630 року, пізніше названих «днем обдурених», метою якого було позбавлення влади кардинала і першого міністра Ришельє. Спроба ця не вдалася, Мішель був заарештований в 1632 році і помер у в’язниці.

До сьогодні не знаємо, хто є матір’ю Луїзи, бо вона народилася в час, коли батько був удівцем. Батько знову одружився, коли Луїзи мала три роки. В дуже ранньому віці її віддали на виховання до королівського монастиря домініканок в Пуаси, в якому дівчата зі знатних родин, могли отримати високі знання і міцний релігійний фундамент. Коли Луїза мала тринадцять років, помер її батько. В той час, опікунство над нею взяв дядько Мішель. В результаті  життєвих змін Луїза залишила навчання в монастирі домініканок і почала жити в пансіоні для молодих дівчат. Там вона навчилася простого і бідного життя, це була для неї певного роду «школа домашнього господарства».

У пятнадцятирічному віці, вона мріяла вступити до монастиря капуцинів, де були дуже суворі правила. Священик, який був духівником у тому монастирі не захотів приймати Луїзу з огляду на слабкий стан здоров’я. Луїза дуже розчарувалася, але змирилася із цим рішенням. Пізніше також прийнялала вимоги родини, яка відрекомендувала їй майбутнього чоловіка – Антуана Ле Гра, що був одним з секретарів декретів королеви. Молоді побралися в 1613 році. Луїзі тоді було 22 роки. Через рік народився син Мішель. Вона була щасливою жінкою і матір’ю, розцвітала в подружжі, якого не вибирала. Однак настав 1622 рік: хвороба чоловіка, час випробування і загартування характеру. Луїза відчувала себе дуже винною, адже вона дала Богові обітницю, якої не виконала: піти в монастир. Вважала, що саме тому захворів її чоловік. Прийшов час депресії, вона була дуже неспокійна і мала багато сумнівів щодо віри. Хотіла все покинути, але в урочистість Зіслання Святого Духа 1623 року Бог наповнив її серце світлом і зникли всі сумніви. Вона зрозуміла, що повинна залишитися з  чоловіком і що Бог є близько біля них. З’явилося також передчуття, що настане, коли вона стане членом спільноти, яка буде служити ближнім «виходячи і повертаючись». Хоча на той час це було чимось незрозумілим, бо всі спільноти, які служили бідним жили, в закритих монастирях. Луїза піклувалася про чоловіка аж до його смерті 16 грудня 1625 року. Прибутки вдови зменшилися, тому вона була змушена змінити місце проживання. Недалеко від її нового дому жив отець Вікентій де Поль, який став її духівником. Через велику різницю характерів вони спочатку не сподобалися одне одному, однак поступово відбувалося взаємопізнання та взаєморузіння. і Вікентій допоміг Луїзі відкрити своє нове покликання. Запропонував їй відвідувати братства милосердя і підтримувати їх. Луїза забула про себе і почала усвідомлюват, якою є реальність життя вбогих. Зрозуміла, що члени братства, які походять з високих родів не були здібні щиро служити найбіднішим.

В 1630 року проста сільська дівчина Маргарита Назо висловила своє бажання допомагати в братствах. Невдовзі прийшли й інші дівчата. Вікентій доручив Луїзі їх формацію  -практичну і духовну. Луїза, після роздумів поступово розпізнала, що цих дівчат можна об’єднати в окреме братство. Спочатку Вікентій не розумів задуму Луїзи. Однак після їх спільних молитов і роздумів 29 листопада 1633 року було засноване Згромадження Дочок Милосердя.

Поступово з’являлися нові спільноти Дочок Милосердя, засновані на околицях Парижа і далі  від столиці, що служили найубогішим в їх домівках і лікарнях.

У зв’язку із загострення політичної і суспільної ситуації у Франції під час Фронди в 1644-1649 роках поширювалася бідність, голод, хвороби, насильства. Луїза і Вікентій направляли сестер повсюди туди, де вони були потрібні. Мандрували сестри від села до села, допомагаючи і надихаючи мешканців. Такий «мобільний» вид допомоги на той час був великою новизною , адже тоді всі богопосвячені особи жили в закритих монастирях, а не серед мирян.

Спільнота, яка тільки-но народилася тоді переживала кризу. Дочки Милосердя залишали Згромадження: Служіння Вбогим часто було дуже важким, життя спільноти – занадто вимогливим, молитва почала втрачати сенс, всі починання закінчувалися невдачею. Луїза переживала також за свого сина, який ніяк не міг вирішити, чим займатися в житті: чи то священство, чи подружжя. Луїза звинувачувала себе, що погано виховала сина. З допомогою отця Вікентія пережила цю кризу і віднайшла внутрішній мир в 1650 році. В тому ж році її син одружився, і невдовзі Луїза стала бабусею.

Луїза йшла дорогою Христа, бо дуже сильно любила Господа Милосердя, який став людиною, щоб дати людині життя вічне. До Вбогих і до сестер ставилася з пошаною, доброзичливістю і співчуттям. Вміла знайти підхід до кожного, щоб допомогти йому знайти власну дорогу до відносин з Ісусом.

Вікентій і Луїза дуже відрізнялися характерами, але на протязі тих 35 років співпраці, під час яких  не бракувало різних випробувань, між ними була глибока приязнь, в якій кожний шанував неповторність іншого. Всю свою енергію вони скеровували на служіння вбогим. Прагнення полегшити їм страждання, заради любові до Ісуса ніколи не гасло в їхньому житті.

Луїза померла 15 березня 1660 року – на кілька місяців раніше, ніж Вікентій. Прожила важке життя сповнене сумнівів, неспокою, почуття провини, переживань. Але дійшла до святості, бо, будучи слабкою і немічною, дозволила, щоб її наповнила міць Святого Духа.

І сьогодні Вікентійська Родина черпає з духовності Жінки, яка дозволила, щоб її наповнило Боже світло.