Так як неодноразово вже була на проекті, то ця поїздка була для мене дуже довгоочікуваною. Мало хто може зрозуміти, як сильно можна заскучати за бездомними. Відчуття коли ти змінюєш світ починаючи з себе, починаючи з допомоги найменшим, найубогішим, найбіднішим, це відчуття не передати словами. Велике щастя коли ти можеш заставити когось посміхнутись, повірити в те, що він чи вона така сама гідна людина як і я, яка заслуговує на повагу, розуміння, допомогу, на любов. Колись читала в книжці, що для того щоб зрозуміти людину і її вчинки, потрібно ввійти у її світ, але треба щиро захотіти стати на її місце і тоді можливо зрозумієш. Згадала ці слова, бо перебуваючи на проекті вкотре зрозуміла, що ми живемо у зовсім іншому світі, ми можемо знати але не помічати, або бути байдужими до цієї іншої сторони, а ця інша сторона це як інший вимір, і ти дивуєшся як в сучасному світі може шось таке відбуватись, як може бути так багато потребуючих людей в той час як у світі вже придумали і створили різноманітні іноваційні технології. Але ти ніколи не знаєш що на тебе чекає завтра. Часто вечорами після проекту в голові прокручувала весь свій день, і думала через кого сьогодні до мене прийшов Він (Бог), і виявлялось що Він приходив кожного дня до мене по декілька разів. Напевно найбільший дар яким можу і хочу ділитись, це радість. В безхатченків труднощів і печалі і так достатньо, тому це велика приємність поділитись не тільки куском хліба, але і радістю. Перебуваючи на проекті майже 2 місяці, мала можливість святкувати в спільноті сестер свято Благовіщення, а також розділити з ними радість реновації. Звичайно, як і всі прості люди, я очікувала чогось надзвичайного, концерту чи шось таке… але відновлення обітів сестер виглядає по-іншому, дуже скромно, тихо, я і не зразу зрозуміла що то було, але  це було так глибоко, так і відчувалось ніби в той момент сходить Святий Дух, який зійшов колись давно на Марію. Такою гарною і приємною подією закінчувалось моє волонтерство. Великою приємністю для мене було те, коли сестри проводили мене на потяг, а наш безхатченко який приходить на перев’язку, підійшов і запитав куди це вони їдуть, не почувши відповіді він сказав: «не знаю куди ви там їдете, але щоб до ранку повернулись, бо як я без вас». Для мене це було справжнє свідчення любові. Тому велика подяка сестрам, що в них таке велике серце і їхньої любові вистачає на всіх.