Тоді залишився тільки ВІН і я…

Я сьогодні зустріла святого Вікентія де Поль…

  • Отче Вікентію, дякую за цю зустріч. Прошу лишень відповісти на декілька запитань, які вже давно мене турбують. Отже, дорога покликання вела Тебе через різні ситуації. В цьому «закрученому» світі так важко віднайти «стежку» Ісуса…
  • Так, донько, світ не змінюється, він завжди пропонує нам «мильні бульбашки», які є гарні, кольорові, але вистачить доторкнутися і вони вже тріскають і не залишається нічого.

Коли я розпочинав свою мандрівку за Ісусом то я «написав чіткий план» свого священичого покликання. Я хотів віддячити батькам за їх жертовність і забезпечити їм достойні умови життя.

І так Господь «перекреслював» наступні мої починання і крок за кроком привів мене до моменту цілковитої «наготи», де від мене було забрано все, що було для мене важливе.

Тоді залишився тільки ВІН і я…

І тоді аж до самої глибини мого єства огорнула мене правда: «МЕНІ ДОСТАТНЬО МАТИ ЛИШЕ ТЕБЕ ОДНОГО». Саме в той час розпочалася моя подорож з Господом. Ісус через конкретні події «відкрив» свій сценарій на моє покликання. Вів мене незнайомими шляхами, а «світло на моїй стежці було ЙОГО СЛОВО.

Лише тоді, коли на колінах я відчитував Його плани, то тільки тоді я міг «здійматися» вгору

Я віддавав себе Богу словами: «Ісусе, Ти цим займися»

І ще одне: Донько, Ісус сам приходить до нас, часто «ховається» в обличчях тих «Остінніх»

  • Отче Вікентію, дякую за відповіді на мої запитання.

с. Гражина Оранкевич