Переживаючи літургійний спомин святої Луїзи де Маріяк, варто задуматись над її життям та чеснотами, завдяки яким ми можемо називати її святою.

3 липня 1660 року святий Вікентій виголосив конференцію про чесноти Луїзи де Маріяк.  На цій конференції він разом з сестрами назвав ті чесноти, які вони помітили у Святої. Завдяки цій конференції ми можемо побачити портрет святості Луїзи, який намалювали і поставили перед нашими очима ті, хто мав щастя знати її особисто. Нам потрібно дивитися на нього як на прототип, який повинен нас спонукати робите те саме, набувати ті самі чесноти та намагатися формувати своє життя, беручи приклад з її життя.

На початку конференції св. Вікентій запитав сестер, для чого ми говоримо про чесноти  вашої покійної Матері. Сестри відповіли йому, що по-перше, роблять це на Божу славу і щоб подякувати Йому за те, що Він її нам дав; по-друге, щоб пам’ятати про приклад, який вона залишила, адже Господь Бог послужився нею, щоб навчити Згромадження яким воно має Йому служити і виконувати Його волю. А що стосується чеснот, які практикувала  Луїза, то потрібно мати цілу книжку, аби їх записати та великі здібності, щоб їх перерахувати. На жаль, через людську обмеженість це є неможливим, тому сестри назвали лише декілька чеснот, які їм найбільше запам’яталися.

Звісно, першою з них  була любов до Бога. Її серце завжди було піднесене до Бога, у всіх стражданнях, хворобах та болях які інколи були дуже сильними, бачила лише волю Бога.  Ніколи ніхто не чув, щоб вона нарікала на свою слабкість, але навпаки показувала радість і задоволення.  Крім цього, приймала втрати людей, які були їй найдорожчими на світі, не показуючи зовні, що їй прикро, хоча через це дуже страждала. Мала дар прославляти  Бога у всьому і безмежно довіряла Його Провидінню, а особливо у справах які стосувалися Згромадження. У всіх своїх конференціях заохочувала сестер до того, щоб довіряли Божому Провидінню. Дуже дбала про своє внутрішнє життя, тобто була зайнята Богом. Вікентій, користуючись свідоцтвом сестер, заохотив їх також дбати про внутрішнє життя, або іншими словами, духовний розвиток. Порадив їм говорити собі: « Я є Сестрою Милосердя, а як наслідок цього, дочкою Панни Ле Гра (Le Gras), котра була жінкою, яка дуже дбала про внутрішнє життя (…). Хочу брати з неї приклад».

Любов до Бога є неможлива без любові до ближнього. В цій статті прагну звернути увагу на те, як любов до ближнього проявлялася у Луїзи через ставлення до сестер.  Сестри зауважили, що Луїза відзначалася великою любов’ю до хворих сестер. Часто їх провідувала, дуже тішилася, коли могла їм послужити, з великою турботою товаришувала їм при смерті навіть серед ночі, за винятком тих ситуацій, коли дуже погано себе почувала. Дуже переживала, коли дізнавалася про смерть якоїсь сестри. Потрібно було виявити неабияку делікатність, щоб їй про це повідомити.  Її любов проявлялася  також в тому, як формувала сестер. Перш ніж зробити зауваження, вона дізнавалася, як все було насправді. І замість засудження, завжди виправдовувала тих, кого звинувачували. Робила все можливе для того, щоб жодну із сестер не образити, одночасно це не заважало їй робити зауваження, але тактовно та лагідно. Також  навчала сестер, щоб вони приймали та любили одна одну такими, якими вони є і сама давала їм приклад, приймаючи їх з великою любов’ю. Вікентій слухаючи ці слова, підтвердив, що Луїза завжди виправдовувала тих, кого осуджували і цим давала всім урок, що не потрібно нікого осуджувати, але завжди шукати виправдання для ближнього.

Залишаючись на самоті, Луїза завжди молилася, коли однак хтось з сестер звертався до неї, ніколи не висловлювала незадоволення тим, що їй заважають, хоча мусила переривати молитву. Часто через погане самопочуття, стомлювалася довгими розмовами, але не хотіла, щоб сестри відходили від неї з неприємними відчуттями. Якщо через хворобу не могла з ними порозмовляти, завжди зустрічала їх з виразом радості  і задоволення на обличчі. Одна з сестер розповіла, що чула, як Луїза казала, що дуже любить всіх сестер і прагне, аби всі були досконалими як Ісус. Інколи брала на себе акти  покути за гріхи сестер. Інша сестра додала, що мала до нас таку любов і служила нам так, що остаточно виснажилася.

В середині конференції Вікентій, розповів сестрам, що готуючись до цієї зустрічі, запитував себе: «Що ти помітив за тридцять вісім років вашого знайомства? Що в ній побачив?» Відповідаючи на своє запитання, стверджував, що Луїза мала чисту душу, була чистою в молодості, в подружжі, будучи вдовою. Скрупульозно робила іспит сумління, щоб посповідатися з усіх гріхів. Сповідалася дуже чітко і конкретно, Вікентій навіть зазначив, що не зустрічав нікого, хто б так сповідався. Звісно, такий підхід до сповіді випливав з великої любові до Бога.

Любов до Бога і ближніх найкраще показує наше смирення. Дивлячись на портрет смиренної Луїзи, який нам намалювали перші сестри, можна сміливо стверджувати, що Луїза була дуже смиренною людиною. Говорячи про чесноти Співзасновниці, сестри однією з найперших називають покору. Покора Луїзи проявлялася в стількох випадках, що навіть важко було б їх назвати. Найбільш вираженням її прояви було, те що вона ставилася до сестер з великою пошаною, завжди зверталася до них у формі прохання, щиро дякувала їм за допомогу, яку їй надавали, або була вдячною їм за важку працю, яку виконували і соромилася, що не може робити те саме. Луїза завжди перша признавалася в помилках і просила вибачення у сестер. Одна сестра згадує, як Луїза з великим смиренням просила її, щоб та робила їй зауваження при поребі, але їй важко було це робити, тому що не помічала нічого, але мусила уважно придивлятися до неї, щоб виконати просьбу Луїзи.

Одним із ознак смирення Луїзи було її бажання бути вбогою. Луїза часто повторювала сестрам: «Ми є слугами вбогих, тому повинні бути біднішими від них».  Вікентій, вказуючи на убогість Луїзи, зазначив: «Ця чеснота була настільки їй притаманною, що навіть вона мене просила про дозвіл жити вбогістю». А що стосувалося Згромадження, радила перебувати йому в цьому дусі, тому і вважала, що завдяки цьому Згромадження буде розвиватися і матиме велике майбутнє.  Впродовж двадцяти п’яти років керування Згромадженням Луїза хотіла, щоб сестри були вбогими в одязі, в їжі та всьому тому, що потрібне для його існування. Вважала, що щастям Згромадження була скромність в їжі. Луїзі було дуже прикро, коли через свою фізичну слабкість мусила споживати іншу їжу, не таку яку, як сестри. За що просила вибачення.

Також однією з чеснот Луїзи була розсудливість. Вікентій слухаючи сестер, які наводили приклади розсудливості Луїзи, додав, що не пам’ятає, що зустрічав більш розсудливу людину, ніж Луїза. Про розсудливість Луїзи свідчить і те, як вона керувала Згромадженням та залишила його в бездоганному стані, як в духовних справах, так і матеріальних. Тому коли думав про наступника Луїзи, сказав: «Ах! Мій Боже! Звідки візьмемо таку Сестру, щоб покласти її на місце святої?

Під час останньої хвороби Луїзи одна із сестер поцікавилась у неї, про що вона просить у Бога для себе і всіх сестер. Луїза відповіла, що про просить про таку благодать, аби ми жили як справжні Сестри Милосердя, у єдності та любові так як цього очікує від нас Господь. А ті, які будуть так жити, отримають велику нагороду, а ті, які не будуть так жити… Не закінчила цього речення.

На завершення прагну привести слова св. Вікентія сказані про Луїзу:  «Чудовий образ, це смирення, віра, розсудливість, лагідність, постійне бажання достосувати всі свої наміри до намірів Ісуса ! О, мої Сестри, вам потрібно достосувати свої  вчинки до її вчинків і брати приклад з неї у всьому».