Блаженна Джузеппіна Ніколі – містика милосердя (1863-1924)


 

 ЖИТТЯ

Джузеппіна Ніколі народилася 18 листопада 1863 року в м. Казатізма, що у регіоні Ломбардія, провінція Павія (Італія), в родині Кароля та Дельфіни. Була п’ятою серед десяти дітей. Батьки створили гарну родинну атмосферу та старалися щоб діти мали добре релігійне виховання. У молодому віці Джузеппіна пережила смерть сестри Пауліни, і ще гірше перенесла смерть брата Йоана, яким опікувалася під час його хвороби. Вона була дуже чемною та всім допомагала, тому про неї говорили – вона добра, як «хліб з маслом». Спочатку дівчина вчилася в сестер августиніанок у м.Вогера, а потім в м. Павії,де отримала диплом вчительки.

Джузеппіна мала намір присвятити себе навчанню вбогих дітей. За порадою духовного керівника о. Джакомо Прінетті в липні 1883 року вступила до Згромадження Сестер Милосердя. Постулат відбула в Інституті Альфієрі-Карру. Цього ж року, 24 вересня, розпочала новіціат в провінціальному домі Сан-Салваріо в Турині. Через два роки, в 1855 році, її відрядили на Сардинію, де вона провела більшу частину свого життя посвяченого Богу. Спочатку три місці працювала в Алессандрії, а далі її направили до Консерваторії Проведіння в Кальярі. Була це школа де вчилося біля двісті дівчат. У цьому домі в надвечір Різдва Христового в1888 році вона склала перші обітниці.

Тоді вона до хреста, якого отримала прикріпила картку з написом: «Господи, обіцяю, що з любові до Тебе хочу завжди служити вбогим і жити вбого, в чистоті та послуху. Однак, я така слабка і холодна. Ти Господи знаєш мої слабкості, тому допомагай мені і наповнюй своїм світлом. Обдаруй мене благодаттю, щоб я могла добре жити і заслужила щасливу смерть». Цей хрест зберігала до кінця життя. Незадовго після цієї радісної події помер її брат Франческо, що був на п’ять років від неї молодшим. Тоді вона упевнилася, що хрест є насінням, яке приносить плоди  вічного життя.

Сестра Джузеппіна працюючи в консерваторії сумлінно готувалася до лекцій, а також допомагала ученицям готувати різного роду забави. Окрім шкільних занять вона часто ходила вулицями Кальярі в пошуках дітей та молоді, які не могли вчитися і залишалися покинутими на вулиці, без дому та родини. Здобула дозвіл на організацію катехез для них і давала їм багато любові, щоб не відчували себе самотніми та непотрібними. Для цього організувала товариство назване «Луїджіні», тому що вони довірилися опіці св. Луїса.

У 1892 році в неї з’явилися перші прояви туберкульозу. Щоб лікувати хворобу вона кілька місяців провела в гірській місцевості біля Турину, після чого повернулася до Кальярі, до своєї школи. Вчилася жити зі своєю хворобою. Пізніше отримала звістку про смерть батька та сестри Італіни. Цей факт зміцнив її у переконанні про плинність людського життя. Вона довірилась Божому Провидінню і записала: «З моїм болем хочу мати спокій духа. Смерть батька та сестри переконують мене, що ми є подорожуючими на цьому полі сліз. Бог готує мене до відділення від землі і піднесення до неба».

У 1899 році сестру Джузеппіну направили до дому в Сассарі, де стала настоятелькою. Вісімнадцять сестер працювали в сиротинці, в якому була велика кількість глухонімих дітей. Там також сестри провадили початкову та середню школи. Вона віддано служила сестрам, вчителькам та вихователькам, а над усе дітям та молоді. Були це важкі часи, тому що посилювалися антицерковні та антикатолицькі настрої.

Сестри зустрічалися з різними прикрощами, а за це відповідальність відчувала сестра Джузеппіна. У 1910 році коли здавалося, що її здоров’я покращилося її відправили до Турину. Там вона виконувала функцію провінціальної економки, а потім з 1912 року була директоркою новіціату. Виснажлива праця призвела до загострення хвороби, тому в 1913 році вона повернулася до Сассарі. Однак, адміністрація закладу вороже ставилася до неї і тому 7 серпня 1914 року вона переїхала д

о притулку Asilo della Marina (Притулок Моряків) в Кальярі. Окрім систематичних шкільних занять, там збиралася молодь на науку релігії та реколекції. Крім того, заклад був центром для різних товариств: Святої Зіти для сільських дівчат, котрі прибували туди для праці на фабриках або як служниці в багатих домах; Святої Дороти для співпраці на місіях; Святого Йосипа для хлопців з добре забезпечених родин; Діти Марії для дівчат. Ця виснажлива праця погіршила стан її здоров’я. Останні дні провела в молитві.

Померла сестра Джузеппіна 31 грудня 1924 року в Кальярі. Її тіло поховали на місцевому цвинтарі Бонарії.

Сестру Джузеппіну вважали святою, тому в 1932 році її труну перенесли до каплиці Asilo della Marina. Розпочатий в 1965 році беатифікаційний процес закінчився визнанням її святості. Беатифікаційна урочистість відбулася 3 лютого 2008 року в Кальярі. Літургійний спомин також відзначають 3 лютого.

 

 

ПОСЛАННЯ

  • Біографія сестри Джузеппіни та її особисті записи є свідченням її духовно глибокого життя та краси її характеру. На увагу заслуговує її доброта до всіх, яка проявлялася вже в дитинстві.
  • З цього привод
  • у мама про неї говорила, що вона є як «хліб з маслом», а сестри їй говорили: «Це не твоя заслуга, що ти така добра. Бог створив тебе такою». Це були Божі дари, які вона отримала та розвивала навіть в часи труднощів, які мусила долати. Мала свідомість жити в Божій присутності. Цією думкою зміцнювала себе після вступу до Згромадження Сестер Милосердя. Тоді говорила: «Свідомість Божої присутності є нашою силою. Посилює нас у розвитку досконалості. Сестра милосердя нічого не може боятися, бо ніколи не є самотньою».
  • Її духовний керівник Джакомо Прінетті писав про неї: «Її характерною рисою було щирість серця. Проявлялося це в способі її мовлення та в її поставі. Переповнювала її глибока радість, яка відблискувалася в її очах. Навіть у хвилини болю та страждань, які Бог допускав, уже в родинному домі, вона зуміла мати спокій духа». Отець Е. Антонелло додав: «Заслугою сестри Джузеппіни було здатність розвивати Божі благодаті, які отримала вже в дитинстві. Це підтверджувала ціла її родина».
  • Її радість була «заразливою» і передавалася іншим. У згромадженні заохочувала інших: «Служімо Богу ревно і з радістю. Ревність породжує радість, а радість дозволяє дотримати ревність. Радість забезпечує здоров’я тіла, бо є найкращими ліками від всіх проблем. Радістю можна перемогти всяке зло, отож будьмо радісними. Залишімо Богу всі турботи. Він є найкращим Отцем». Багато осіб, які з нею зустрічалися подібно до неї свідчили. Говорили про її радість навіть тоді, коли вона зустрічалася з непорозумінням та наклепами.
  • Добро яке винесла з родини та багато інших Божих дарів могли схиляти сестру Джузеппіну до самоспоглядання. Сприяв цьому її духовний керівник, котрий вів її дорогою покори, бо вважав це найкращою дорогою до святості. Дякуючи цьому в родинному домі та в згромадженні вона зберігала простоту. Говорила: «У всьому що робимо, мусимо старатися виконати Божу волю, бо це найкраща дорога освячення. Тільки виконання того, чого очікує від нас Бог може нас освячувати. Тому мусимо жити послухом, відданістю та радістю, бо це забезпечує правдиву свободу. Послух, однак, неможливо дотримати без покори.

Тому хочемо скласти жертву з нас самих, хочемо вмирати для себе, бо тоді Бог наповнить нас собою. Ціле духовне життя полягає у жертвуванні собою і в цілковитому самозреченні. Тоді Бог приходить зі своїм світлом і своєю благодаттю. Перемінює ціле наше життя і чинить нас своїми інструментами. Навіть найслабший інструмент може робити великі речі, якщо діє з Божою благодаттю».

  • Перед вступом до згромадження Джузеппіна не мала можливості докладно пізнати життя сестер. Знайомилася з ним поступово в постулаті та новіціаті. Тоді записала: «Щораз краще пізнаю своє покликання і щораз більше його люблю. Я щаслива, що я є сестрою милосердя, навіть якщо цього не гідна».

З дому вона винесла спогади про добру родинну атмосферу. Подібний настрій зустріла в спільноті, котра стала для неї правдивою родиною, яка як чуйна мати турбується про все. Зі своєї сторони спільноті вона присвячувала всі свої сили і ціле своє серце. Коли стала директоркою новіціату, то про неї говорили, що вона є правдивим взірцем сестри милосердя. Як настоятелька дому сестра Джузеппіна не шукала свого вивищення, ані просування своєї волі. Охоче вислуховувала поради інших, не з причини слабкості але покори. Якщо було можливо то вона виконувала прохання сестер. Якщо мусила комусь зробити зауваження чинила це, якби прикладала «пластир любові».

  • Як сестра милосердя сестра Джузеппіна, згідно з гаслом згромадження, старалася уподібнюватися до розп’ятого Христа, щоб жити в з’єднані з Ним. Складені обітниці вважала, як чотири цвяхи, які прибивають до хреста нашого Господа і уподібнюють до Нього; як друге хрещення і правдиву жертву. Вона це реалізовувала в щоденному житті і говорила: «Це справедлива річ, щоб зустрічали мене упокорення, страждання і складали на мене хрест. Я є улюбленицею упокореного і розп’ятого Христа. Улюблениця мусить уподібнюватися до свого Улюбленця і тому мушу йти за Ним на Голгофу.

Кожен хрест, який зустрічаю, мушу цілувати з найбільшою пошаною, бо він збагачує мене заслугами і показує мені любов Бога. Хрест є тягарем для того, хто його відкидає, натомість стає легким для того, хто його приймає з радістю. Його прийняття є найкращим свідоцтвом любові до Бога. Дух самозречення стає видимим в пануванні над настроєм серця та язика. Уможливлює вірне дотримування Правил, правдиву молитву і практикування покори. Є єдиною дорогою святості, бо дякуючи йому Христос може діяти в нас».

  • У цілому житті сестра Джузеппіна відзначалася любов’ю до вбогих. У праці для них не обмежувала себе традиційними вчинками милосердя, а шукала нових способів праці для вбогих і з убогими. У цьому намірі проявляла нові ініціативи. Це давалося в знаки під час праці в Консерваторії Божого Провидіння в Кальярі, в сиротинці в Сассарі, а особливо в Asilo della Marina в Кальярі. Згідно з настановами св. Вікентія де Поль з однаковою ревністю старалася про матеріальне та духовне добро вбогих та передавала їм релігійні знання.

Пам’ятала також про знані слова папи Пія Х, що серед Божих діл найважливішим є долучити до спасіння душ. Вона старалася зарадити кожній людській біді. До наполегливої праці заохочувала всіх співсестер.

Через свідоцтво милосердя прагнула показати любов Бога до людини. У цьому керувалася словами св. Євангеліста Йоана: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1Йо 4, 16).

 Література: Dziedzictwo: święci i błogosławieni rodziny wincentyńskiej / Alberto Vernaschi; tł. z jęz. wł. Władysław Bomba. — Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.