Мощі св.Вікентія подорожували Закарпаттям протягом всього місяця листопада. 13-14 листопада були привезені і в нашу парафію та навколишні села: Підполоззя, Драчино і Н.Грабівниця, в яких ми, як його доньки милосердя – служимо. Дивлячись на них – нічого особливого. Але у проповіді о. Томаша Важного СМ дізналася, що Вікентій присутній між нами частинкою свого тіла – РЕБРА.

Це РЕБРО Вікентія мене доторкнуло і стало знаком Божим .

Споглядаючи його, побачила у Вікентію образ Адама, з якого Бог взяв ребро. Адам, створений Богом, не був повністю сформований, хоча був найбагатшим, бо панував над всією землею, але це його не наповняло. Тому Бог формує його через ребро, яке повинен втратити, щоб отримати дар – Єву, яка для нього віддзеркалювала образ Бога .

Св. Вікентій подібно до Адама, теж не був повністю сформований. Його корисливі мотивації, як священика – забезпечити свою родину, мати власну парафію, гнатися за земною славою в королівському палаці, не задовольнило його життя, аж поки не зустрівся з Христом в убогих духовно і тілесно .

Бог витягує духовне ребро св. Вікентія і створює для нього спільноту потребуючих, убогих, в яких бачить образ Бога. Убогий для нього є даром.

Вдивляючись на вбогого, захоплюється ним. Життя стає цінним, бо втрачати заради бідних, служити їм і дивитися на них з Божим поглядом приносить  йому щастя.

І сьогодні Вікентійська родина зростає, завдячуючи духовному РЕБРУ Вікентія   і надихає його послідовників його харизмою.

Вікентій в ці дні вдивлявся і захоплювався не тільки мною, але й усією Вікентійською родиною м. Сваляви словами Адама «Це справді кість із моїх костей і тіло від мого тіла» і надихав нас віддавати своє ребро Богу, щоб Бог міг створити «нову Єву», нове життя, бачити убогих серед нас , як дар Божий, захопитися ними і вміти втрачати час для них.

Святий Вікентій, молися за нас !

                                                                    с.Йоана Слов’ян , ДМ св. Вікентія де Поль