СВ. ЄЛИЗАВЕТА АННА БЕЙЛІ СЕТОН (1774-1821)

Перша квітка святості зі Сполучених Штатів Америки

Свята Єлизавета Анна Бейлі Сетон

Життя

Єлизавета Анна Бейлі народилася 28 серпня 1774 року в Нью-Йорку, два роки перед проголошенням незалежності Сполучених Штатів. Тим самим прожила цілий час війни. Коли мала два роки померла її мама. Батько був професором в Колумбійському університеті та санітарним урядовцем. Його цілковито поглинули службові справи і багато часу приділяв сім’ї. Вихованням дочки зайнялися родичі, які належали до Єпископальної Церкви.

У дев’ятнадцять років Єлизавета Анна познайомилася з Вільгельмом Сетон, первородним сином багатої Нью-Йоркської родини, яка займалася міжнародною торгівлею, утримуючи контракти з цілою Європою, а особливо з Італією. Вони одружилися 25 січня 1974 року. Мали п’ятеро дітей. Чоловік багато подорожував, і Єлизавета Анна живучи в патріархальній родині займалася вихованням дітей. Все йшло добре до того часу, поки Сполучені Штати не стали осторонь Великої Британії підчас французької революції. Французькі корсари атакували американські кораблі. Фірма Сетонів перенесла великі втрати. Однак, родину підтримували родичі і друзі, так що вони могли спокійно і безпечно жити. Підпорою для Єлизавети була її жива віра.

Багато часу, сил і також матеріальних благ жертвувала вбогим і хворим свого району. Вона заснувала товариство, яке підтримувало вбогих вдів та їх дітей. Під її впливом також і її чоловік провадив релігійне життя. У 1803 році він захворів на туберкульоз і лікарі йому радили на зиму поїхати десь в тепліше місце. Жінка вирішили поїхати з ним до Італії. Також з ними поїхала і їх восьмилітня дочка, а інші діти залишилися під опікою родичів. Вони мали намір оселитися у друзів у Тоскані, але з огляду на хворобу їх помістили в лікарні в Ліворно, щоб перебути карантин. Переживали вони це болісно, але зі спокоєм віддалися Божій Волі. Через деякий час оселилися в Рігіє і там 27 грудня 1803 року Вільгельм помер на руках у своєї дружини під її втішні слова: «Йдеш до свого Спасителя». За допомогою друзів його було поховано на цвинтарі в Ліворно.

Перед поверненням до Америки вона певний час жила в домі родин Антоніо Філіччі. Де її гостинно приймали і багато розмовляли про правди католицької віри, тим самим підтверджуючи свою набожність до Діви Марії. Разом відвідували флорентійські історичні місця та храми. Взяли участь у паломництві до санктуарія Монтенеро. Єлизавета Аннна записала у своєму щоденнику: «Якими ми були б щасливими, якби ми вірили як ці милі люди (друзі в яких гостювала). Вони вірять, що Бог живе посеред них в Пресвятій Євхаристії в їх храмах».

Після повернення до Сполучених Штатів це все спричинило її до готовності жертвувати все в замін за дар правдивої і глибокої віри, з якою познайомилася.

Перехід на католицизм означало для неї соціальну смерть. Всі знайомі та родина відвернулися від неї. Однак зворушена вірою в правдиву присутність Христа в Євхаристії і набожністю до Марії Божої Матері, 14 березня 1805 року Єлизавета Анна склала визнання католицької віри, і 25 травня прийняла перше причастя, а 26 травня отримала Таїнство Миропомазання.

Вона багато переживала із-за того, що її родина відвернулася від неї, але мужньо долала всілякі труднощі, також і ті що пов’язанні з погіршенням матеріального становища своїх дітей. Жила з допомоги директора протестантської школи, який посилав учнів до її пансіонату. В 1808 році один французький місіонер уможливив її переселення до Балтимору, де вона змогла відкрити школу для дівчат. Радісно її прийняла католицька спільнота цього міста. Найбільше їй допомагав багатий судновласник Семюел Купер, який після переходу на католицизм розпочав підготовку до священства.

Єлизавета Анна прийняла рішення цілковито присвятити своє життя Богу. 25 березня 1809 року в присутності єпископа Балтимору Джона Керролла склала обітниці євангельських рад, а 2 червня разом із чотирма співробітницями урочисто це повторила в катедрі в присутності спільноти вірних. Це були перші Сестри Милосердя св. Йосипа, які жити з духовного досвіду св. Вікентія де Поль. Нове згромадження затверджене єпископом Балтимору розвивалося та зміцнювалося. За допомогою Семюеля Купера та родини Філіччі, Єлизавета Анна переселилася до міста Еммітсбург, де відкрила перший дім Згромадження. Сестри провадили пансіонат і школу для дівчат, та опікувалися хворими бідними. Вона займалася формацією кандидаток, які приходили до згромадження. Одночасно живучи з переконанням, що ніщо не може її звільнити від обов’язку матері, бо старанно опікувалася своїми дітьми.

Через деякий час справи Згромадження Сестер Милосердя св. Йосипа все більше почали розвиватися. Тому відкрилися нові будинки в Філадельфії та Нью-Йорку. Змучена багатьма обов’язками та туберкульозом Єлизавета Анна померла 4 січня 1821 року в Еммітсбурзі. 14 березня 1821 року папа Йоан ХХІІІ зарахував її до грона блаженних, а папа Павло VI проголосив її святою 14 вересня 1975 року. Її літургійний спомин відзначають 4 січня.

Післаництво
  • Міць духа. Під час беатифікації папа Йоан ХІV говорив: «Єлизавета Анна Сетон є першою, урочисто визнаною Церквою Квіткою святості, яку Сполучені Штати жертвують світу». Бог дозволив їй реалізувати всі покликання – бути жінкою, матір’ю, вдовою, вихователькою дітей і засновницею першого католицького згромадження сестер в Америці. Внутрішньо її зміцнювало читання Святого Письма, Євхаристія та культ Богородиці. Силу характеру поєднувала з глибокою покорою. Духовний наставник, пізнавши її чисту любов до Бога та відвагу шукання того, що надприродне, сказав: «Не прагнула нічого, лише того, щоб подобатися Богу. Все її життя було скероване на вічність. Сама хотіла її осягнути і запевнити нею всіх, кого зустрічала».
  • З’єднання з Ісусом та виконання Божої волі. З болісним досвідом і непорозумінням зі сторони близьких вона змогла бути спокійною, що плинуло з її надії на Боже провидіння. Часто повторювала: «Навіть хвороба мене не лякає. Мій спокій є плодом цілковитої довіри Божій доброті. Всі острахи і навіть смерть складаю в руки Того, котрий опікується сиротами та вдовами». Також на смертельному ліжку говорила: «В усіх ділах нехай виконується найсвятіша Божа воля і нехай завжди буде благословенною». Перших Сестер свого Згромадження навчала: «Що було правилом життя нашого Спасителя? Добре знаєте, що це було виконання волі Отця. Тому першою ціллю нашої щоденної праці мусить бути виконання Божої волі. Завжди хочемо чинити те, що йому подобається і хочемо робити це тому, що Він цього хоче».
  • Відкритість до Бога. Єлизавета Анна жила вірою Єпископальної Церкви в якій народилася. Однак не була в ній замкненою. В міру того, як наближалася до Католицької Церкви, звільнялася від усіляких упереджень. Багато молилися та розважала. Говорила до Бога: «Якщо маю рацію, освяти моє серце, щоб я крокувала властивою дорогою. Якщо помиляюся, нехай Твоя благодать дозволить мені знайти те, що краще». Дуже важливою для неї була правдива присутність Ісуса Христа в Євхаристії і пошана до Пресвятої Богородиці. Коли склала визнання католицької віри, сказала: «Це є найважливіший день в моєму житті. Я приєдналася до Церкви Петра. Зробила я це з дитячою радістю. Зараз моє серце радіє в Бозі». У цій радості вона змогла прожити до кінця життя, навіть посеред найбільших тривог, коли перебувала в бідності, тоді коли її відкинули родина та друзі, переживала хворобу та смерть близьких, коли мусила поєднувати обов’язки матері та засновниці нового згромадження.
  • Любов до божих речей. В її записах часто повторюється вияв радості і поваги перед Богом. Після того як вона відвідала храм св. Вавринця в Флоренції писала: «Коли наближаюся до вівтаря з мрамору та цінних каменів, переживаю внутрішню радість. Віддаляються всі інші відчуття. Приходять на думку слова: Величає душа моя Господа». У храмі Санта Марія Новелла довше затрималася при одній іконі, а пізніше писала: «Майже натуральної величини образ Здіймання з хреста цілковито поглинув мою увагу. Важко віддаляюся від нього. Пізніше, коли заплющую очі, бачу його в уяві». Коли згадувала Службу Божу, на якій була в Ліворно, писала: «Душе моя. Як урочисто відправляли цю Жертву».

Готуючись до першого Причастя писала: «У день Благовіщеня стану єдиною з Тим, Котрий сказав: Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, перебуває в Мені, а я в ньому. Рахую дні і години. Ще трохи очікування та надії, а потім!.. Яке гарне сонце цього ранку, коли готуюся до цієї миті». Єлизавета Анна дуже раділа своєму помешканню в Балтиморі, тому що воно було при каплиці, в котрій від світанку та до восьмої години йде Служба Божа, кожного вечора вечірня та молебні.

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.