СВ. ЖАН ГАБРІЕЛЬ ПЕРБУАР (1802-1840)

З’єднаний з Христом в житті і смерті

Святий Жан Габріель Пербуар

ЖИТТЯ

Жан Габріель народився 6 січня 1802 року в Монжесті́ (Франція) в родині, з якої походило троє місіонерів – дві сестри милосердя і одна кармелітка. Так як він був первістком, то батьки планували, що він залишиться при родинному домі і займеться господарством. Однак, коли його послали до м. Монтоба́н, щоб опікувався молодшим братом, який там навчався, Жан Габріель постановив, що стане місіонером. Для віруючої людини нічого не діється випадково, і в покликанні зародженому в такий спосіб, потрібно бачити Божу волю.

У 1818 році він вступив до Місійної Конгрегації. Священицькі свячення отримав 23 квітня 1826 року в каплиці Сестер Милосердя в Парижі. Пару днів раніше писав до родини: «Скоро Господь накладе на мене ярмо священства. Цей день буде для мене найважливішим в житті». Після священицьких свячень йому доручили виклади теології в дієцезіяльній семінарії в Сен-Флур. Водночас був настоятелем нижчої семінарії. Пізніше його призначили віце-директором внутрішньої семінарії (новіціату) в Парижі.

У 1830 році священицькі свячення отримав його молодший брат Людовік і зразу після цього виїхав на місії до Китаю. Однак не зміг доїхати до місця призначення, тому що в дорозі захворів малярією і помер на кораблі. Жан Габріель говорив про це так: «Людовік кинувся в море і помер, як мученик». Водночас він виразив готовність зайняти місце брата. Це стало можливим в 1835 році. Протягом одного року він подорожував, вивчав китайську мову, знайомився з місцевими умовами життя та звичаями. Наступні три роки (1836-1839) наслідував Христа, проголошуючи Євангеліє вбогим. Відвідував християнські спільноти в провінціях Хена́нь і Хубе́й. Однак, завжди мусив переховуватися від влади, тому що на їх думку він проголошував чужу, недозволену в Піднебесній Імперії релігію.

Його апостольська праця серед убогих закінчилася 16 вересня 1839 року, через зраду  християнина, котрий зрікся віри. Будучи заарештованим і розпочалася його довга хресна дорога. Утримували його у в’язницях в Ґученг, Сянфань та Вучанг, піддаючи різного типу тортурам та допитам. Він все терпів, як на диво з гідним спокоєм. Не зрадив нікого з місцевих християн та місіонерів. Його примушували потоптати хрест на знак зречення християнства. Тоді він відрік: «Волію вмерти аніж зректися віри». Після цього був засуджений на смерть. Зразу після затвердження вироку імператором, 11 вересня 1840 року, його та інших трьох в’язнів запровадили на пагорб званий «Червоною Горою», потім оголеного повісили на шибениці на кшталт хреста і задушили. Ціле життя він уподібнювався до Христа і отримав благодать понести подібну муку і смерть.

Християни, наражаючись на переслідування, перенесли його тіло на цвинтар і поховали поблизу раніше замордованого місіонера – Франсуа Режіс Клета. У 1858 році його тіло було перенесено до Нінбо, а далі до Парижу.

Папа Лев ХІІІ в 1889 році проголосив що Жана Габріеля зараховано до лику блаженних, а 2 червня 1996 року папа Йоан Павло ІІ проголосив святим. Його літургійний спомин відзначають 11 вересня.

 

ПІСЛАНИЦТВО

Життя Жана Габріеля Пербуара підтверджує правду, що силою таїнства хрещення всі є покликані до проголошування Євангелія та до правдивої святості.

  • В його покликанні нічого не було надзвичайного, але в щоденних подіях зумів розпізнавати знаки Божого провидіння і виконувати Божу волю. Був витривалим працівником на Господніх нивах. Відзначався не звичайною працьовитістю і почуттям обов’язку, а терпеливістю і мужністю в доланні перешкод.

Зазнаючи терпіння говорив, що з усіх сил готовий іти, навіть найважчою дорогою, вказаною йому Провидінням. Така вірність прийнятим обов’язкам часом багато коштує, але «хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний» (Мт. 10, 22б).

  • Ціле життя Жана Габріеля було позначене прагненням святості що витривало намагався осягнути. Він не був поверхневою людиною. Як вірний син св. Вікентія де Поль керувався принципом – Христос є найвищим добром і завжди потрібно до Нього уподібнюватися, бо він є «формою» всіх вибраних. Святі, котрі тут на землі слідували за упокореним і терплячим Христом, щоб виконати післаництво Отця, в небі беруть участь на Його воскресінні і славі. Завжди потрібно мати перед очима «цілого» Христа і всі Його чесноти, а не тільки те, що нам в Його науці подобається.
  • Серце Жана Габріеля завжди горіло турботою про Божу славу і про спасіння ближніх. Це знаходило своє віддзеркалення в його мріях про виїзд до Китаю. Коли повідомляв свого дядька о. Якова, про можливість виїду на ці місії, додав: «Головною і вирішальною причиною моєї відповіді на це Боже покликання є надія, що зможу проголошувати Євангеліє для невіруючих. Від початку мого покликання мене не полишало це прагнення. І думка про виїзд до Китаю змушувала моє серце швидше битися».

Сьогодні Бог, можливо, і не очікує нашої готовності на виїзд до Китаю, але прагнення проголошувати Євангеліє нас повинно оживляти, і ми маємо бути свідками Христа в середовищі в якому живемо.

Жана Габріеля Пербуара ніколи не полишала думка про мучеництво. Коли він дізнався про смерть брата по дорозі в Китай, писав: «Чому я не є гідним, щоб зайняти його місце. Чому не можу поїхати, щоб мучеництвом спокутувати мої гріхи». Коли його дядько о. Яків представляв йому різні труднощі, навіть небезпеку смерті, яка загрожує місіонерам в Китаї, відповідав: «Маю надію, що так буде». Коли його заарештували і надійшла його година, з повною відданістю відновив свою цілковиту відданість Богу і свою готовність прийняти Божу волю до кінця. В одному листі, написаному у в’язниці, пригадуючи допити і тортури, писав: «Все, що я перетерпів жертвую Богу з любові до моєї релігії». Християн повірених його душпастирській опіці запевняв: «З радістю приймаю смерть задля Христа».

Його мама, коли її повідомили про смерть сина, визнала: «Чи ж можу нарікати? В усіх свої листах написаних з Китаю запевняв, що прагне мучеництва і, що він на це готовий. Чи можу зараз скаржитися, що Бог прийняв жертву мого сина? Чи ж Діва Марія мужньо не знесла жертву свого Сина для нашого відкупленя? Я б не могла сказати, що люблю сина, якби я нарікала на те, що Бог виконав його найгарячіші прагнення».

На зразок Жана Габріеля всі прагнемо єднатися з Христом. Цьому прагненню хочемо підпорядкувати всі рішення нашого життя. Йому хочемо віддати нашу свободу і для Нього робити всі наші вділа.

 

 

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.