БЛ. РОЗАЛІЯ РЕНДЮ (1786- 1856)

Відважна і чуйна матір для вбогих

Блаженна Розалія Рендю

Життя

Жанна-Марі Рендю народилася 9 вересня 1786 року в селі Конфо́р, в що у регіоні Рона-Альпи (Франція). Була найстаршою серед чотирьох сестер в родині, яка займалася рільництвом. Під час французької революції в їх домі знаходили притулок єпископ з Аннесі́ та багато священиків переслідуваних владою. У такій атмосфері зростала Жанна-Марі і на прикладі батьків вчилася правдивої побожності та любові до ближніх.

Коли мала 15 років познайомилася з Сестрами Милосердя в лікарні м. Же. Це був початок її покликання. 25 травня 1802 року вступила до новіціату в центральному домі Сестер Милосердя в Парижі, де прийняла монаше ім’я Розалія. Після періоду формації її направили в район Муфтар, найбільш неблагонадійний у Парижі, в будинок, де вона прожила цілих 54 роки в турботах, втішаючи нужденних і стражденних.

Сестра Розалія була «матір’ю всіх» незалежно від політичних вподобань і соціального стану. Щоб задовольняти безліч потреб, вона разом з сестрами зі своєї спільноти відкрила диспансер, а потім аптеку, школу, дитячий будинок, дитячий садок, товариство допомоги молодим робітникам і будинок пристарілих.

Її підопічними були некваліфіковані працівники, різноробочі, прачки, прибиральниці, швачки, збирачі використаних речей, мандруючі торговці.

У 1815 році, коли сестру Розалію номінували на настоятельку дому, старалася оживляти служіння спільноти. Збільшила школу та цікавилася життям вчителів та учнів. Створила заклад, в котрому мешкала молодь що здобували приготування до майбутньої праці. Вона зуміла знаходити співпрацівників, які їм допомагали матеріально та приєднувалися до співпраці.

Також відкрила притулок для дітей та пристарілих осіб. Долучалася до заснування братств та благодійних товариств. Давала поради групі студентів із Сорбонни, котрі прагнули брати активну участь в релігійному житті. За її допомогою повстали Конференції св. Вікентія де Поль, які заснував блаженний Фредерік Озанам.

У часи повстання 1830 року сестра Розалія ходила на барикади, щоб опікуватися пораненими, не залежно від того до якого угрупування вони належали. Піддавала власне життя на небезпеку, щоб рятувати інших. Подібно робила під час вуличних сутичок 1848 року. Разом з іншими сестрами рятувала хворих під час епідемії холери в 1832 та 1849 роках. 27 лютого 1852 року Наполеон ІІІ нагородив її Орденом Почесного Легіону, висловлюючи вдячність уряду за здійснений нею подвиг милосердя в такому неблагонадійному районі столиці, а 18 березня 1854 року особисто з імператрицею Євгенією відвідав здійснювані нею діла. Дякуючи витривалості, вона зуміла подолати всілякі труднощі на які натрапляла в спільноті згромадження і поза нею.

Останні 2 роки життя вона провела в муках і сліпоті. Її смерть 7 лютого 1856 року викликала шквал емоцій серед людей різних соціальних верств Парижа. Похорони цієї смиренної Дочки Милосердя виглядали воістину тріумфально. На могилі святої Розалії на кладовищі Монпарнас завжди лежать квіти, принесені туди на знак подяки. На могилі помістили напис: «Сестрі Розалії від вдячних їй друзів, убогих і багатих».

9 листопада 2003 року папа Йоан Павло ІІ проголосив її блаженною. Літургійний спомин відзначають 7 лютого.

Послання

  • Кожна людина отримує від Бога потрібні благодаті для виконання місії до якої був покликаний. Сестра Розалія свої природні дари: вроджена життєвість та бажання працювати зуміла використати для служіння Христу та убогих. Часом про неї говорили, що вона є революціонеркою і дійсно була революціонеркою любові.

У житті керувалася гаслом Згромадження Сестер Милосердя: «Любов розп’ятого Христа, спонукає нас». Від Христа вчилася відповідати на революцію, котра ненавидить та нищить, революцією, яка любить і посвячує себе службі ближнім. Префект поліції Парижу переконував її, щоб вона не допомагала заколотникам, на що відповіла: «Не можу цього обіцяти, бо сестра милосердя св. Вікентія де Поль нікому не може відмовити в любові». Тому він був готовий її арештувати. Вона йому сказала: «Я – сестра милосердя і не можу противитися тому, що я обіцяла. Мушу допомагати кожному, хто є нужденним». Коли революціонери хотіли вбити урядовця, який переховувався в домі сестер, закричала: «Тут не вбивають! Тут тільки люблять!»

  • Покликання служити Христу в убогих призводило до того, що сестра Розалія не чекала на тих котрі потребують допомоги, вона сама їх чекала. Нікого не відкидала, без огляду на його переконання і без огляду на те о котрій годині приходив. Вона шанувала людську гідність кожного та для всіх ставала правдивою матір’ю і так її всі називали. Святий Вікентій говорив, що вбогі є його болем і тягарем. Розалія знала, що належить до вікентійської родини, тому всі вбогі мусять бути її улюбленими дітьми.
  • Як настоятелька дому, сестра Розалія поважно трактувала свою відповідальність за повірених їй сестер. У кожній з них, так як в кожному вбогому, бачила самого Христа. Коли мала їх повчити та очолювати їх, чинила це тільки власним прикладом. Часто повторювала, що сестра милосердя повинна бути як стовп, щоб кожний міг на неї опертися і скласти на неї свої тяжкості.
  • З великою повагою відносилася до Пані Милосердя і до молодих студентів зібраних в Конференції Святого Вікентія де Поль. Вона мала особливий дар єднання співпрацівників своєї благодійної діяльності. Завжди могла на них розраховувати, на їх час та сили, а також на їх жертовність. Говорила: «Завжди потрібно мати одну руку відкриту, щоб давати, а другу, щоб брати». Це її переконання має свою актуальність і сьогодні. Ніхто не може зарадити сучасним потребам самотужки. Тільки співпраця з іншими стає гарантією успішних дій.
  • Фундаментом на якому сестра Розалія будувала своє служіння, було її життям в Божій присутності. Шукала Бога в перервах між одним заняттям та іншим. Молилася в храмі та по дорозі до вбогих. В усьому дозволяла вести себе за руку Божим провидінням і старалася відповідати на кожен виклик. В житті керувалася основою християнського життя: щоб «давати» треба «бути», а можна правдиво «бути» тільки тоді, коли ти закорінений в Богу.
  • У процесі беатифікації про сестру Розалію сказали: «Знала в свої важкі часи жити харизмою засновників: св. Вікентія де Поля та св. Луїзи де Маріяк. Її Свідоцтво, котре зараз отримує печать офіційно визнаної святості, становить заохочення, щоб та сама харизма здійснювалася сьогодні і ставала революційною любов’ю».

 

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.