БЛ. МІХАЕЛЬ ГЕБРЕ (1788-1855)

 

Життя і смерть в службі правді

Блаженний Міхаель Гебре

 

Життя

Міхаель Гебре народився біля 1788 року в Нефсі, що в регіоні Годжам, Ефіопія. В дитинстві втратив ліве око. Відзначався блискавичною інтелігенцією. Навчався в парафіяльних та монастирських школах. Розпочав монаше життя в монастирі в Мертуле-Маріам. В пошуках правди віри відвідував різні монастирі і на кінець затримався в місті Гондер, де вивчав рідну мову, пізнавав східне монаше життя та основи укладення календаря.

В 1838-140 роках відвідував інші монастирі. На початку 1841 року поїхав з делегацією Коптської Церкви до Каїру. Цією делегацією керував Юстин де Якобіс і вони мали дістати від тамтешнього православного патріарха номінацію на пост головуючого Церкви в Ефіопії, тому що понад десять років його ніхто не обіймав. Потім ще відвідав Італію та Палестину. Плодом цих подорожей стало його приєднання до Католицької Церкви. Визнання віри Міхаеля прийняв Апостольський Префект – Юстин де Якобіс.

З цього часу він став ревним захисником католицької віри. На мову Геєз переклав катехизм та різні підручники з догматичної та моральної теології. В Гуала та Алітена готував кандидатів до священства. Його жива діяльність спричинила до переходу на католицизм отця Атіе Йоханнеса та багатьох інших мешканців Ефіопії. Це викликало неприязнь і переслідування зі сторони монофізитського патріарха Салами. Разом з іншими декількома священиками та семінаристами він був ув’язнений в Адуа. Після втручання світської влади через деякий час їх звільнили. 1 січня 1851 року єпископ Юстин де Якобіс уділив йому священицькі свячення.

Нові переслідування католиків розпочалися після досягнення домовленості між принцом Касса та патріархом Салама про запровадження політичної та релігійної єдності. Міхаеля Гебре та інших католиків арештували 15 липня 1854 року. Їх піддавали різного роду тортурам та допитам. Через рік інших в’язнів відпустили, а Мілаеля Гебре було засуджено на смерть. Для затвердження вироку його вели в супроводі солдатів до принца регіону Шоа. Там ще раз підтвердили смертельний вирок. В очікуванні виконання вироку його закрили у в’язниці, де ослаблений попередніми катуваннями та хворобою, помер 13 липня 1855 року.

Папа Пій ХІ, визнавши його незвичну вірність католицькій вірі залічив його до грона блаженних 3 листопада 1926 року. Його літургійний спомин відзначають 30 серпня.

Післаництво

  • Майже все життя Міхаеля Гебре відзначалося витривалим пошуком правдивої віри. Схиляла його до цього свідомість великих різниць в християнських віровизнаннях на території Абіссінії. Плодом цих пошуків став його перехід на католицизм.

Юстин де Якобіс, який його добре знав, окреслював його, як визначну особистість, яка відзначається блискавичною інтелігенцією, простотою та сталістю поглядів.

Ще писав про нього: «Після відкриття правдивої католицької віри, долучився до неї всім серцем і розумом та присвятив їй подальшу свою діяльність. Його життя було просякнуте духом молитви та готовністю навчати інших. Я був переконаним, що ніхто інший не був таким гідним священства, як він. Я з радістю уділив йому священицьких свячень».

  • В біографії, яка вміщена в день його літургійного спомину, Юстин де Якобіс писав: «Останній раз я розмовляв з ним 15 липня 1854 року. Цього дня нас обох арештували і помісти в різні в’язниці. Перед тим як нас розділити ми мали змогу трошки порозмовляти. У в’язниці Міхаель Гебре виявився незламним визнавцем Христа, хоч і піддавали його важким катуванням. Через п’ять місяців його поставили перед судом. Перед трибуналом і багатьма людьми він мужньо визнав свою віру. Хоч і відповів на всі звинувачення, його все одно засудили на смерть. Ще в суді, по рекомендації священика Касса, який керував процесом, два солдати його били і жорстоко з ним поводилися. Однак, він на повний голос і для всіх зрозумілою мовою визнав віру св. Леона Великого і Халкідонського собору про дві природи Ісуса Христа. Коли усі були переконані, що він вже мертвий, він підвівся власними силами. На його обличчі не було видно слідів катувань. В його очах було видно незвиклий блиск.

Через два дні проведених у в’язниці його в кайданах та в супроводі військових відправили у довгу, триваючу два місяці дорогу, до принца регіону Шоа. Там знову постав перед судом, на котрому головували тамтешній принц та монофізитський патріарх Салама. Подібно як і в першому випадку Міхаеля засудили на смерть. Коли його вели на місце страти, зібраний народ домагався помилування. Принц прислухався до прохання народу і відіслав його до в’язниці. Попередні катування та дизентерія, на яку захворів під час подорожі справляли йому багато страждань. Солдати, які його стерегли з подивом дивилися на його спокій, з яким зносив терпіння. Навіть називали його не власним іменем, лише Святим Георгієм. Цей, дуже популярний в Ефіопії святий, згідно з переказами, сім разів був підданий катуванням за віру. Коли, начебто здавалося що він помер, кожного разу повертався до життя. Солдати були переконані, що сам Бог підтвердив їхню думку, бо забрав його до себе 13 липня, а цей день в ефіопському календарі присвячений св. Георгію».

 

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.