БЛ. МАРТА ВЄЦКА (1874-1904)

Життя для ближніх

Блаженна Марта Вєцка

ЖИТТЯ

Марта Анна Вєцка народилася 12 січня 1874 року в селищі Новий Вєц (Поморське воєводство) в родині Марцела та Пауліни (Камровська), третьою серед тринадцяти дітей. Родина мала велике господарство до якого наймали робітників, але й дітей народжували для праці. Родинна атмосфера була просякнута сердечністю, також взаємною відповідальністю за життя родини.

Марта з ранніх років займалася молодшими братами і сестрами, працювала по господарству. Була енергійною та працьовитою. В сім років розпочала навчання в школі,  де навчали на німецькій мові, тому що це були часи германізації польського населення під час Прусської влади. Польською мовою говорили вдома та на парафіяльних катехезах. З цього періоду в спогадах родини залишився особливий спогад. Марта у родичів знайшла під мансардою статую святого Яна Непомуцького. Вона її взяла звідти, очистила, відновила та постаралася, щоб батьки поставили її перед домом. Настоятель освятив каплицю. З цього часу Марта мала особливу пошану до цього святого.

У вісімнадцять років Марта вступила до Згромадження Сестер Милосердя в Кракові. Постулат розпочала  26 квітня 1892 року. Через чотири місяці її прийняли до новіціату. На закінчення цього періоду формації її директорка писала про неї: «Марат Вєцка, високого зросту, має добре здоров’я та досить ним переймається. Читає, пише, рахує і шиє непогано. Характер гордий, необачний і шорсткий в спілкуванні з товаришками; побожність звичайна, середня». Ця характеристика давала надію, що при належній праці над собою Марта може бути доброю сестрою милосердя і тому 21 квітня 1893 року її послали працювати до великої лікарні у Львові.

В ті часи не вимагали освіти, щоб бути медсестрою. Ті котрі розпочинали свою працю вчилися від більш досвідчених сестер. Марту направили до лікарні Львова, тому що  там була найбільша можливість пізнати працю з хворими. Вона вчилася різній роботі – від простих обстежень, до асистування при операціях. Найперше вчилася властивого відношення до хворих. Біля себе вона мала багато сестер, які роками працювали, вміли поєднувати працю з хворими та працювати над власною досконалістю. З цього періоду залишився лист Марти до матері: «Прошу помолитися за мене, щоб Господь Бог дав мені сили і благодать і я могла бути доброю сестрою милосердя». Власне, це було для неї найважливішим.

Через півтора року освоєння праці медсестри в Львові, в 1894 році Марту скерували працювати до лікарні в с. Підгайці, де пропрацювала п’ять років. Тут вона мусила виконувати різні обов’язки, а часом навіть заміняти лікаря. Окрім праці в лікарні сестри відвідували хворих в їх домівках та служили вбогим. Подібним було і наступне служіння в Бохні (1899-1902). Тут сестра Марта пережила драматичну подію. В одній лікарняній палаті перебували: венерично-хворий, яким згідно з правил згромадження сестра не могла займатися, та молодий студент – хворий на туберкульоз, що мав намір вступити до духовної семінарії. Тому другому сестра присвячувала більше часу, тому перший передав місцевому настоятелю справу нібито він бачив сестру Марту в ліжку з студентом, і що вона напевно вагітна. Настоятель повірив наклепам і повідомив про це настоятелів. Вони в свою чергу, без спроби вияснити ситуацію, прийняли новину за правдиву. Сестрі Марті загрожувало видалення зі згромадження. На її захист стала тільки настоятелька дому сестра Марія Хабло. Вона сказала: «Сестра Марта – невинна душа, цілковито віддана Богу. За неї ручаюся, як за саму себе».

Вона також переконала настоятелів, що сестра Марта мусить залишитися в Бохні, бо  тільки в такий спосіб можна всім довести фальшивість обвинувачень. Виявилося, що вона мала рацію, бо через деякий час сам наклепник відкликав свої звинувачення. Легко собі уявити, що тоді пережила сестра Марта. Думала навіть про виїзд на місії до Китаю. Але потім визнала, що більшою любов’ю буде залишитися і все терпеливо зносити заради Христа. Згідно з волею настоятелів вона залишилася ще на два роки в Бохні.

Останнє місце праці сестри Марти була лікарня в Снятині (1902-1904). Варто згадати видатну подію з цього часу. До лікарні привезли рабина зі зламаною ногою. Зважаючи на те, що  лікаря не було сестра зібралася вправити йому ногу. Однак, рабин запротестував, що жодна жінка не може до нього доторкнутися. Сестра Марта йому сказала: «Я не є якоюсь жінкою, а Богу посвяченою особою», і вправила йому ногу. Наступного дня рабин поскаржився лікарю і попросив, щоб той перевірив його ногу. Однак він ствердив: «Якщо це сестра Марта вправляла, то навіть перевіряти не потрібно». Після виходу з лікарні рабин писав листи з висловами вдячності та адресував їх: «Святій сестрі Марті».

Останньою подією з життя сестри Марти був її героїчний поступок – акт любові до ближнього. У лікарні потрібно було виконати дезінфекцію приміщення, в якому лежала хвора на тиф. Сестра виконала це завдання замість визначеного для цієї роботи працівника – батька родини. Через кілька днів вона сама захворіла і 30 травня 1904 року померла. Її поховали на цвинтарі в Снятині. Сестра Марта віддала життя, як жертву любові. Її похорон став маніфестом вдячності, можна сказати вдячністю всім сестрам милосердя, які з посвяченням служать Христу для убогих.

Пам’ять сестри Марти переказувалася з покоління в покоління. Також і сьогодні на її могилу, яка стала символом екуменізму, приходять люди різних віросповідань та народності. Люди за її заступництвом отримують багато благодатей.

У 1997 році розпочато її беатифікаційний процес, який закінчився в грудні 2004 року. Беатифікаційна урочистість відбулася у Львові 24 травня 2008 року, яку очолив легат папи Бенедикта ХVI, кардинал Тарчізіо Бертоне. Її літургійний спомин відзначають 30 травня.

ПОСЛАННЯ

  • Віддана Богу для служіння вбогим. У Згромаджені Сестер Милосердя є звичай – в день закінчення новіціату і послання до праці сестри записують свої враження і почуття. Сестра Марта тоді записала: «В час, коли я почула ці слова, що маю вдягнути вбрання Сестри Милосердя, я подумала – Бог виповнив мої прагнення, про які я мріяла з дитинства. Я відчула радість, з вдячністю і любов’ю до Бога, який мене негідну обдарував такою великою благодаттю, і з Його поміччю буду мати щастя працювати в згромадженні на Його славу, на користь ближнім. Я просила Святого Духа, щоб дарував мені зосередженість, дар молитви і ревності в обов’язках, які мені будуть доручені».

Подібно писала в листі до сестри після початку праці в Підгайцях: «Я негідна такої великої благодаті, якої мені уділив Бог. Чинити те саме, що колись Господь Ісус чинив: служити хворим, а в їх особі самому Господу Ісусу обтирати рани. І це ще не все: так часто єднатися з Ним в святому Причасті».

  • Відданість Богу, яке сестра Марта мала в серці, відображалося назовні. Бачили це сестри та інші особи. Одна з сестер згадувала: «У лікарні, в Снятині вона мала своє відділення поблизу каплиці, і часто, хоч на хвилинку туди навідувалася, щоб віддати пошану своєму Божому Улюбленцю та випрошувала благословення для своєї праці. В неділю, оточивши материнською добротою потреби всіх хворих, говорила: «Я зараз іду в каплицю на Хресну Дорогу, може хтось із вас пішов би зі мною. Господь Ісус так багато терпів за нас, а ми так мало про це думаємо». Одна світська особа згадувала: «Я мала можливість бачити її в храмі і споглядати її глибоке зосередження на молитві. Вона вважала, що все є марністю, окрім любові до Бога і Його служінню».
  • Любов до Бога в житті сестри Марти знаходило своє доповнення в молитвах до Божої Матері. Про неї говорили: «Вона мала велику любов та безмежну довіру до Пресвятої Діви. Часто говорила, що Пресвята Мати їй ніколи нічого не відмовила. Приємно було бачити її покірну поставу перед фігуркою Божої Матері. Здавалося, що в захваті молилася з хворими розарій та співала Маріїні пісні».
  • Служіння всім вбогим. Святі засновники згромадження часто підкреслювали, що ціллю сестер милосердя є служіння всім вбогим, як для душі, так і для тіла. Сестра Марта зберігала ці поради в серці і втілювала їх назовні. Після вігілії Різдва Христового, яку провела на чергуванні в лікарні в Підгайцях, писала до батьків: «Було весело і приємно бути біля моїх улюблених хворих в цей день. Прожити в радості, з молитвою та співом біля ясел».

Важливим є не тільки вислів: мої улюблені хворі, але й твердження, що серед них переживала правдиву радість в стражданнях. Таку поставу бачили оточуючі її люди: хворі, працівники лікарні та співсестри. Керівник лікарні в Підгайцях писав про неї: «Найбільшою для неї радістю було допомагати хворим, бо для себе нічого не потребувала. Своєю посвятою для добра всіх людей, без огляду на націю та віровизнання, поєднувала в собі любов та пошану до всіх».

Директор лікарні в Снятині додав: «Вона старанно опікувалася не тільки хворими, які їй були довірені, але жертвувала допомогу всім хто перебував у лікарні тілесну і духовну опіку. Мала дар впливати на своє оточення. Збадьорювала у інших сестер, асистентів та в лікарів більш глибоке заохочення опікуватися хворими. У важкій праці завжди була веселою. Мала також дар навертати грішників. На її відділені жоден хворий не вмирав без примирення з Богом».

Після смерті сестри Марти в хроніках дому записали: «Після себе залишила велику пустоту і скорботу. За весь час хвороби ми були як в облозі. Найбільше євреї цікавилися її хворобою. Завжди питалися про стан її здоров’я. В її намірах палили свічки, в своїх домах молилися. Похорон був як урочистий маніфест. Брали в ньому участь духовні різних віровизнань та незліченний натовп людей. Кожний визнавав, що це похорон святої».

  • Життя в спільноті згромадження. Харизма сестер окреслена як: Відданість Богу для служіння вбогим в спільноті згромадження. Засновники переконували сестер, що їх взаємна любов має бути знаком для світу та має заохочувати до правдивого служіння вбогим та хворим. Атмосферу взаємної любові сестра Марта переживала вже у родинному домі. Це стало фундаментом на котрому будувала своє життя в згромадженні. Швидко зорієнтувалася, що навіть тоді, коли маєш рацію, не треба її сильно відстоювати. Їй в цьому допомогли різні досвіди, часом болісні. У спогадах сестер про її пізніше життя записано: «В житті з сестрами вона відзначалася особливою послужливістю. Всього відрікалася, щоб зробити приємність іншим, навіть якщо сама це потребувала».

Одна з сестер згадувала: «Сестра Марта є гарним прикладом взаємної любові, пробачення образ та вдячної побожності, безкорисної та легкої до наслідування». Сестра Марта жила в спільнотах, особливо малих, таких як: Підгайцях, Бохні та Снятині, де всі добре знають одні одних, щоб взаємно любити один одного. І так є напевно добре, бо важливішою від взаємного вшанування є автентична любов – така, яку св. Вікентій називав святою єдністю.

Такою власне і була любов сестри Марти до інших сестер. Одна із сестер записала: «Сьогодні я вже собі не пригадую, щоб я вбачала в ній щось надзвичайне. Вона була доброю подругою, яку всі любили». В сьогоднішні часи, щораз більше потрібна така звичайність, ненав’язлива любов, яка втілюється в праці рук та диспозиції.

 

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.