БЛ. МАРК АНТОНІЙ ДУРАНДО (1801-1880)

В школі розп’ятого Христа

Блаженний Марк Антоніо Дурандо

ЖИТТЯ

Марк Антоніо Дурандо народився 22 травня 1801 року в Мондові́, що у регіоні П’ємонт, провінція Кунео (Італія). В дитинстві його релігійним життям керувала мати, оскільки батько був просякнутий світськими ідеями і вважав себе агностиком. В п’ятнадцять років Марк  Антоніо прагнув поїхати на місії до Китаю і тому вступив до Місійної Конгрегації. Через три роки склав вічні обітниці і 12 червня 1824 року прийняв священицьке свячення. Замість Китаю настоятелі скерували його проголошувати парафіяльні місії на півночі Італії. Спочатку жив в домі в Монферрато, а потім в Турині, де перебував аж до смерті. На місіях мав великі успіхи. В хроніках записано, що на його місії вірні прибували з далека і слухали його з великим зосередженням.

В пізніших роках його запрошували проголошувати реколекції для священиків. Був відомий, як розсудливий духовний керівник. З його послуг користали священики, монахині і також світські особи, які прагнули провадити глибоке християнське життя, заангажоване у суспільну діяльність.

В 1837 році, на тридцять сьомому році життя він став провінціальним настоятелем Туринської провінції Згромадження і виконував цю функцію аж до кінця життя. В цей час запросив до Італії Сестер Милосердя, які опікувалися хворими в військових та цивільних шпиталях.

Розповсюджував посеред дівчат Товариство Чудотворного медальйона, в котрому повставало багато покликань до чернечого життя.

Марк антоніо підтримував та розвивав акцію Поширення Віри, яка зародилася в Ліоні в 1822 році. В 1855 році в Генуї в Коледжі Бріньоле-Сале-Неґроні, де готували кандидатів на закордонні місії (ad gentes). 

В 1865 році він заснував жіноче Згромадження Муки Ісуса з Назарету. Сестри, яких називали назаретянки, займалися покинутою молоддю та служили вбогим хворим по їхніх домівках. Отець також приймав кандидаток, які з огляду на матеріальний недостаток не могли вступити до традиційних згромаджень.

Марк Антоніо Дурандо помер 10 грудня 1880 року на сімдесят дев’ятому році життя. Після смерті його називали італійським Святим Вікентієм. В 1926 році його останки перенесли до санктуарію Муки Господньої біля храму Відвідин Пресвятої Діви Марії в Турині.

Його беатифікаційний процес розпочався в 1928 році і тривав до 2001 року. 20 жовтня 2002 року папа Йоан Павло ІІ залічив його до грона блаженних. Літургійний спомин відзначають 10 грудня.

ПОСЛАННЯ

  • Місійна ревність. Як вже згадувалось Марк Антоніо вступив до Місійної Конгрегації з надією поїхати до Китаю, щоб проголошувати там Євангеліє. Коли його сподівання не виповнилися, то присвятив себе проголошуванню парафіяльних місій в Парафіях П’ємонту, і в значній мірі спричинився до розквіту цієї форми душпастирства. Обдарований чеснотою розсудливості став відомим духовним керівником для багатьох духовних та світських осіб, і також привів до Бога багатьох невіруючих. На території Італії розвивав акцію Поширення Віри. Як провінціальний настоятель посилав багатьох своїх співбратів до місійних країн. Також спричинився до повстання при домі місіонерів в Генуї Коледжу Бріньоле-Сале-Неґроні, в якому кандидати на закордонні місії здобували належні знання і формацію для подальшого служіння.
  • Любов до вбогих. Марк Антоніо, як правдивий син св. Вікентія де Поль турбувався про вбогих. Говориться, що під час певних місій, він призначив для купівлі бідним кукурудзяної муки, всі пожертви призначені на Згромадження. Коли став провінціальним настоятелем, запросив до Італії  Сестер Милосердя для служіння вбогим хворим. Багато років був їх директором. В цей самий час засновував братства милосердя та осередки допомоги. Керували ними сестри та Пані Милосердя. За їх допомогою повставали нові притулки та сиротинці для бідних дітей і також певні курси, в яких дівчата могли навчитися виконувати різну працю, що дозволяло їм утримувати себе та близьких. Коли заснував Згромадження Сестер Муки Ісуса з Назарету, довірив їм, щоб вони піклувалися про вбогих хворих в їхніх домівках.
  • Провінціальний настоятель та духовний керівник. Сорок три роки Марк Антоніо виконував функцію настоятеля Туринської провінції Місійної Конгрегації. Це були важкі часи суспільних неспокоїв. В цей час було ліквідовано деякі доми Згромадження та конфісковано майно. Також в самій спільноті виступали особи, які проголошували ліберальні погляди і прагнули впроваджувати свободу дій. В цій ситуації, керуючись добротою, але також і твердістю, зумів втримати внутрішню єдність та життєвість згромадження, та рятувати його від противників церковних інституцій.

Обов’язки провінціального настоятеля унеможливлювали йому проголошувати Євангеліє на парафіяльних місіях. Тоді проголошував конференції і провадив ре колекції для священиків та семінаристів. Як розсудливий духовний керівник, звернув на себе увагу архієпископа Турину, який довіряв йому багато відповідальних обов’язків, а згромадженню уможливлював творити нові діла. Своїми порадами допомагав туринським згромадженням: Сестрам Святого Йосипа, Сестрам Святої Анни, капуцинкам, в новому монастирі Святої Клари та Сестрам Святої Магдалини, заснованих маркізою ді Бароло.

Марк Антоніо був з природи несміливим, завжди керувався простотою, ніколи не шукав надзвичайності. Коли надходила потреба, зумів буди непохитним і рішучим. Сам про себе говорив: «Те, що незвичне, здається для мене підозрілим. Волію те, що природне та звичайне. Шаную правдиві євангельські чесноти: покору, стриманість та вірність принципам. Всіляке добро стається досконалим, якщо зроблено з простотою, скритністю та без хвастощів».

  • Вшанування Господньої Муки. Отець Марк Антоніо говорив: «Голгофа є піднесенням для люблячих відкриті рани Розп’ятого Христа; це вони є правдивим пристановищем побожних… Чи можемо бути байдужими до любові, яка запровадила Ісуса Христа на тверде дерево хреста? В стражданнях та смерті Він кожному з нас показав найдосконалішу любов… Ми завжди повинні проживати наше життя в світлі муки і смерті нашого Господа». Ці слова дозволяють не тільки побачити правдиву побожність Марка Антонія до Господньої Муки, але й показують його любов до Спасителя. Наслідком цього є любов до вбогих. В котрих завжди бачив образ страждаючого Христа. Це становить основну рису його духовності, яка знаходила правдиве відображення в його місіонерському житті і в благодійній діяльності. Цю духовність вщеплював заснованому ним Згромадженню Муки Ісуса з Назарету. На його думку, той хто належить до Христа і хто чуває з Ним на Голгофі, мусить піклуватися про духовне та матеріальне добро своїх ближніх, а особливо вбогих, які є образом страждального Христа.

 

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.