БЛ. ЛІНДАЛВА ХУСТО ДЕ ОЛІВЕЙРА (1953-1993)

Турбота про духовне та матеріальне добро вбогих

Блаженна Ліндалва Хусто де Олівейра

(1953-1993)

ЖИТТЯ

Ліндалва Хусто де Олівейра народилася 20 жовтня 1953 року у невеликій місцевості Малада де Арія поблизу м. Асу, штат Ріу-Гранді-ду-Норті (Бразиліа). Була шостою серед тринадцяти дітей, з яких одне померло відразу після народження. Батьки старалися про релігійне виховання дітей і про те, щоб вони систематично ходили до школи. Ліндалва спочатку вчилася в родинній місцевості, а потім в Асу, куди переселилася ціла сім’я, далі в м. Натал де вона здобула диплом адміністративного працівника.

З 1978 по 1988 роки вона працювала в різних роздрібних магазинах та касиркою на бензозаправці, посилаючи частину своєї зарплати додому, щоб допомогти матері. Ліндалва зажди знаходила час відвідувати дім для пристарілих кожного дня після роботи. Заодно і вчила дітей зі знайомих родин. У цьому часі брала участь в душпастирстві парафії, особливо в благодійній діяльності. У 1982 році опікувалася хворим батьком та болісно пережила його смерть. Однак зуміла бути життєрадісною. В цьому їй допомагало читання Біблії та участь у зустрічах для розпізнання покликання, які організовували сестри милосердя.

11 лютого 1988, в день спомину Пресвятої Діви Марії Лурдської, Ліндалва була прийнята до постулату. 16 липня 1989 року в Провінціальному Домі Сестер Милосердя в м. Ресіфі вона розпочала новіціат. Вже тоді відвідувала хворих в одній з місцевих лікарень, а також працювала з убогими та бездомними людьми.

Після періоду формації 26 січня 1991 року її направили до праці в Притулок Дона Педру II в Салвадорі, штат Баїя. Їй довірили відділення де знаходилося сорок осіб похилого віку. Вона з запалом присвячувала всі свої сили роботі. Через пару днів вона вже знала імена всіх своїх підопічних, пізнавала їх проблеми. Всіх обдаровувала усмішкою та зуміла їх надихати власною радістю життя.

Все складалося добре до того часу, коли в січні 1993 року до притулку прийшов Августо да Сільва Пежуато. Умовою прийняття був вік понад шістдесят років. Завдяки протекції політиків його було прийнято, хоча на той момент йому було сорок шість років. З перших днів, зі свійським розумінням любові він накивувався на сестру Ліндалву. Коли вона не реагувала, то він все більше ставав нав’язливим і навіть агресивним. Багато людей її перестерігали перед небезпекою, яка загрожувала з його сторони, але вона не хотіла покинути бідних, повірених її опіці. Її переслідувач надумав її вбити. Знайшов довгий ніж і чекав момент, щоб напасти на сестру, яка рішуче відкидала його грішні пропозиції.

У Великодню П’ятницю, 9 квітня 1993 року, сестра Ліндалва поверталася з храму після Хресної Дороги. На сходах дому чекав на неї Августо. З криком: «Не хотіла піддатися, тоді маєш розплату» напав на неї і завдав їй сорок чотири удари ножем. Перед смертю сестра зуміла тільки скрикнути: «Боже, рятуй». Вбивцю заарештували ще з ножем в руці. Тіло вбитої сестри спочатку віддали на експертизу до Інституту Медицини, а далі помісти в каплиці притулку. Цілий день і ніч біля домовини чували пенсіонери закладу та натовп людей із міста. Ще більше людей наступного дня прийшли на похорон сестри.

Наступного дня в Великодню Суботу кардинал Лукас Морейра Невіс O.P., Примас Бразилії, очолив похоронні обряди. Нав’язав до імені Ліндалва [гарне вбрання] і сказав: «Гарним вбранням є біла одежа, яку кожен християнин отримує при хрещені. Гарним вбранням є небесна одежа сестри милосердя обмита в Крові Агнця (Одкр 7, 14), з якою зараз змішалася кров вбитої».

Сестра Ліндалва віддала життя в обороні чистоти, обіцяній Богу. Звістка про трагічну подію рознеслася по всій околиці. Спонтанно їй дали релігійну пошану і незадовго розпочався беатифікаційний процес. 2 грудня 2007 року від імені папи Бенедикта XVI кардинал Жозе Сарайва Мартінш очолив беатифікаційну урочистіть в Сальвадорі-да-Баія. Літургійний спомин відзначають 7 січня.

ПОСЛАННЯ

  • Бог обдарував Ліндалву милим і радісним характером. Її брат Джезалма писав про неї: «Вона була дуже природною. Жила в злагоді з усіма. У приязні буза сердечною. В часи коли жила вдома не відрізнялася від інших. Мала друзів. Навіть, якщо мала до когось симпатію, то не переходила поза межі послушності». Один з її приятелів додав: «Ми відвідували взаємно наші родини. З приятелями ми святкували різні урочистості. Часом їздили на море. Ми дружили, як всі інші».
  • З дитинства її вирізняла сердечність до інших. Кожному з радістю допомагала. З бідними дітьми, якщо потребували, ділилася одягом. Коли вже розпочала працювати, то в вільний час відвідувала притулок і приносила туди багато радості. До кожного посміхалася і говорила добре слово. З радістю співала і грала на гітарі. Свою релігійність спирала на сакраментальному житті, на молитві та читанні Святого Письма. Її побожність була проста і натуральна. Коли вступала до Згромадження Сестер Милосердя, говорила: «Прагну осягнути небесне щастя, хочу з радістю служити ближнім та витривало робити добро».
  • В час постулату запевняла: «Я дуже щаслива. Я близько біля Бога. Мені здається, що я тут завжди жила. Маю тільки одне бажання: в покорі та з любов’ю служити Христу». Вона завжди вирізнялася радістю та готовністю служити і в домі і поза ним. Її бажанням було прагнення до святості. У період новіціату в листі до приятельки писала: «Я вдячна богу за дар покликання та за всі благодаті, якими мене обдаровує в новіціаті. Тут все є благодаттю. Відчуваємо її всі. Живемо в мовчанні, яке поглиблює наше з’єднання з Богом. Це все переповнює нашу радість. Святий Вікентій та свята Луїза очікують, що приєднаєшся до нас. Не бійся. Напевно наша дорога буде тернистою, але ми її будемо перемінювати на рози. Все залежить від нас». Подібними словами зверталася до родини. Заохочувала їх йти дорогою добра. Переконувала про дієвість молитви, а особливо розарія. Сама мала велику пошану до Діви Марії, яку називала своєю Люблячою Матір’ю.
  • Працюючи в притулку Дона Педру ІІ вона турбувалася про духовне та матеріальне добро своїх підопічних. До всіх, без жодної різниці, була доброю та допомагала у всьому. Найбільш старалася допомагати хворим. Всіх дивувала своєю радістю. Вона була свідомою похіттю, яка зродилася в серці Августо да Сільва Пежуато. Трималася від нього на відстані. Вона могла просити про зміну місця праці, але говорила: «Волію пролити кров, ніж залишити моїх убогих». Її кров пролилася в Великодню П’ятницю і поєдналася з кров’ю Христа. Померла в обороні своєї віри та своєї консекрації.

 

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.