БЛЛ. ЛУЇ-ЖОЗЕФ ФРАНСУА І СПОДВИЖНИКИ (+1792)

Блаженні Луї-Жозеф Франсуа (1751-1792),

Жан-Анрі Ґрює (1734-1792)

та сподвижники мученики

 

Життя

Луї-Жозеф Франсуа народився 3 лютого 1751 року в Бюзіньї́, у регіоні Нор-Па-де-Кале, що на півночі Франції, в рільничій родині. Батько Жозеф-Франсуа та мати з дому Легранд з дитинства виховували його у вірі, в обороні котрої потім віддав життя. Навчався в Колегіум Като́-Камбрезі́, яке провадили єзуїти. Після його закінчення готувався до священства в Місійній Конгрегації в Парижі. 4 жовтня 1766 року разом з Жан-Жаком Дюбуа, що також походив з Бюзіньї́, він ступив до семінарії. На той час йому було п’ятнадцять з половиною років. Вічні обітниці склав коли йому було вісімнадцять років, а дата священицьких свячень невідома. Його директором у Внутрішній семінарії був о. Арно Боссю, котрий раніше був апостольським вікарієм в Алжирі та Сирії.

В листах які писав батькам з семінарії, підкреслював свою радість з життя в спільноті. Це спричинило, що два його брати Жан-Батіст та Жан-Жак за його прикладом вступили до Місійної Конгрегації, а сестра Марі-Луї до Згромадження Сестер Милосердя. Після священицьких свячень, з 1773 викладав теологію в одній із семінарій, та із захватом проголошував Євангеліє на парафіяльних місіях.

Один з його співбратів згадував: «Від початку священства був ревним проповідником Божого слова. В цьому йому допомагали особливі ораторські здібності». Його особиста культура та чесноти, якими відзначався, справили, що генеральний настоятель о. Антуан Жакіер (1706-1787) в 1786 році довірив йому керівництво семінарією в Труа́, а далі уряд генерального секретаря Згромадження. В цьому часі багато проводив реколекцій для священиків і для кандидатів до священства в місійному домі і багатьох дієцезіях Франції.

В 1788 році генеральний настоятель о. Кейла де ла Гард (1734-1800) призначив його ректором Семінарії св. Фірмена (колишнє Collège des Bons-Enfants, яке було першим домом Згромадження). В наступному році розпочалися революційні сутички. 13 липня 1789 року розгніваний натовп людей напав на абатство Сен-Лазар, генеральний дім Місійної Конгрегації. Його мешканці повтікали. Багато священиків знайшли притулок в Семінарі. В наступних місяцях було конфісковано всі маєтки Церкви і 12 липня 1790 року ухвалено Конституцію «Цивільний устрій духовенства», котра зобов’язувала всіх духовних скласти присягу, що: «будуть старатися, щоб вірні повірені їх опіці дотримували вірність народу, королю і установам права, та щоб зі всіх сил обороняли конституцію, ухвалену парламентом і затверджену королем».

Перед загрозою порушення прав і свобод людей о. Луї-Жозеф Франсуа в січні 1791 року опублікував лист «Mon Apologie» (Моя Апологія), в якому засудив вище згадану конституцію і пропоновану цим документом присягу. Ще один раз виступив проти революційної влади, коли вони наказували відчитувати в церквах всі розпорядження уряду. Вчинив це в двох листах: „Point de demission” та „Il est ancore temps”. Заохочував всіх духовних, щоб не піддавалися несправедливим приписом в ім’я дотримання вірності Католицькій церкві. Представлені аргументи набрали особливої ваги після промови папи Пія VI, котрий 16 квітня 1971 року засудив «Цивільний устрій духовенства» і окреслив уділення єпископських свячень без згоди Апостольської Столиці, як святотатство.

Отець Луї-Жозеф Франсуа опублікував тоді певного роду антисхизматичний катехизм: „Le peuple enfin eclaire, ou reponses courtes aux objections communes des partisans de la religion constitutionnelle” (Просвітлений народ або короткі відповіді на найпоширеніші закиди прихильників конституційної релігії). Цю публічну діяльність поєднував практичною допомогою всім, хто залишився вірний Церкві. Кожного, хто втратив житло і засоби до існування, приймав в семінарії. Мав свідомість, що його чекає мученицька смерть. Приготувався до неї через реколекції і генеральну сповідь з цілого життя. Час жертви прийшов 3 вересня 1792 року о 5.30 год. Революціонери напали на семінарію і вбили всіх її мешканців.  Отця Луї-Жозефа Франсуа викинули з вікна і добили палицями.

Папа Пій ХІ залічив його до грона блаженних 17 жовтня 1926 року разом Жаном-Анрі Ґрює та іншими сподвижниками мучениками. Їх літургійний спомин відзначають 2 вересня.

Жан-Анрі Ґрює Народився 13 червня 1734 року в Доль, дієцезії Безансон (Франція), в родині Дені та Клавдії з родини Брюсель. Після священицьких свячень працював в родинній дієцезії. 23 січня 1771 році, коли йому було 37 років, вступив до Місійної Конгрегації.

Після періоду формації спочатку працював в Анже́, а далі в парафіях Нотр-Дам і Сен-Луї в Версалі. Під час революції місіонерів звідти усунули. Один рік Жан-Анрі мешкав в родинному домі. Однак, він прагнув повернутися до спільноти і розпочав працю в Семінарії св. Фірмена в Парижі. Тут разом із іншими ув’язненими поніс мученицьку смерть 3 вересня 1792 року.

17 жовтня 1926 року Жан-Анрі Ґрює, Луї-Жозеф Франсуа та інші  мученики французької революції були залічені папою Пієм ХІ до лику блаженних. Його літургійний спомин відзначають 2 вересня разом з блаженним Луї-Жозеф Франсуа та П’єр-Рене Роґ. Його ім’я поміщене першим в таблиці присвяченій пам’яті жертвам французької революції, котрі віддали свої життя за віру і свободу Церкви.

2 верресня 1792 року в Семінарії св. Фірмена загинули й інші місіонери, про яких не має докладних відомостей. Знані лише імена двох із них. Обоє були залічені до лику блаженних разом із Луї-Жозефом Франсуа та Жаном-Анрі Ґрює. Разом із іншими сподвижниками мучениками літургійний спомин відзначають 2 вересня.

 

Ніколя Колін (1730-1792)

Народився 12 грудня 1730 року в Гренан, що у регіоні Шампань-Арденни (Франція). 20 травня 1747 року він розпочав свою формацію в семінарії Сен-Лазар в Парижі.

Після складання вічних обітниць ревно проголошував Боже слово на парафіяльних місіях. Після свячень був скерований до Версалю до тамтешньої парафії Сен-Луї, де став відомим проповідником короля Людовіка XV. Там він пропрацював 16 років з 1754 по 1770 роки.

Опісля, піддавшись привабливій пропозиції нового єпископа Лангр – Сезара-Гійома де Ла Лузерн, із-за неясних причин, живучи окремо від співбратів, він прийняв пропозицію стати настоятелем парафії в м. Женевріє́р. Те що говорить на його користь, так це той факт, що з серпня 1774 року аж по його смерть, а саме 21 рік, він постійно підписував парафіяльні та інші документи, як «Священик Місій».  Це нам дає можливість з впевненістю сказати, час після відходу з Версалю був регулюваний його настоятелями.  

Під час революції отець Ніколя відмовив скласти присягу вірності Цивільному устрою духовенства, його усунули з уряду настоятеля парафії і замінили священиком лояльним до конституції. Далі він переховувався в Семінарії св. Фірмена, де загинув мученицькою смертю.

 

 

Жан-Шарль Карон (1730-1732)

Народився 31 грудня 1730 року в Оше́ль, що у регіоні Нор-Па-де-Кале (Франція). Був прийнятий до Місійної Конгрегації 1750 року. Багато років проголошував парафіяльні місії. Далі став настоятелем в Арра́с. Відмовив скласти присягу вірності Цивільному устрою духовенства. Переховувався в Семінарії св. Фірмена, де 3 вересня загинув мученицькою смертю.

ПОСЛАННЯ

v Вказати на зло і назвати його по імені – це особливий дар пророцького духа. Луї-Жозеф завжди відзначався такою мужністю в щоденному проголошенні Євангелія та в часи особливої небезпеки.

v В 1786 році йому довірили виголосити проповідь під час урочистості сотої річниці заснування Королівської Школи в Сен-Сір. Він відважно вказував на аморальний лад, який панував при дворі Людовика XV, з огляду на маркізу де Помпадур (Жанна-Антуанетта Пуассон). Переконливо говорив про лібералізм і корупцію, та їх згубні наслідки: «Коли бракують основи і постійні правила поступу, королівський трон оточують корумповані люди, готові виссати кров підданих. Замість справедливості керуються лестощами та інтригами. Клопочуться про експоновані уряди для своїх протеже. Під впливом підступів розпусної жінки навіть військове командуванні довіряють недосвідченим людям. Голову короля прикрашають лаврами в нагороду за перемоги, які були поразками. Жінка, котра в кращих часах була окрита лихою славою, впливає на міністрів та віддає їм накази. Спричиняється до руйнації провінції та цілої держави. Страждає від цього навіть гідність цього святого місця.

Навіть Євангеліє позбавляють свободи. Торгується Божим словом. Закриваються уста відважним проповідникам і засилають їх на вигнання. Свята правда, котра є єдиною опорою  для володарів і людей, засуджується на мовчання. Ніхто не відважується її проголошувати. Іродіада знову просить голову Йоана Хрестителя та отримує її».

v Під час революційних сутичок звертався до священиків, котрі складали присягу вірності Конституції: «Напевно вважаєте, що повірені вам прибуткові посади запевнять вам безпеку? Вірите, що завжди будете займати теперішні уряди? Подивіться, понад сто тридцять єпископів та три тисячі священиків-настоятелів усунуто з їх урядів єдиним помахом пера. Чи в світлі цього, вірите у тривалість вашого уряду? Припиніть обманювати самих себе. Складання присяги допровадило вас до схизми. Приносите стільки жертв, погоджуєтеся на всіляке нікчемство для здобутку почесті. Не майте ілюзій. Ваші теперішні володарі швидко забудуть вашу відданість. Ніколи не повернуть вам попередню незалежність. Якщо натрапите на їхнє незадоволення, скажуть вам: ви –  на нашому утримані, будемо вам платити  так довго, як будемо вважати за потрібне.

Якщо припините йти дорогою, вказаною революцією, якщо припините бути нашими невільниками, якщо спробуєте скинути наше ярмо –  будете вигнані».

v П. Буланжіє називав Луї-Жозефа Франсуа незламним оборонцем Божих прав і ревним захисником католицької, апостольської та Римської церкви, який виступав проти присяги духовних на конституції Цивільного устрою церкви. Через проголошуване та писане слово взивав всіх до відмови складання присяги, або до зречення від неі, якщо вже склали.

v Особливо його лист «Mon Apologie» (Моя Апологія) має знамення незвичайної мужності і сили духа, навіть перед загрозою мучеництва. На грізне питання революціонера: «Що ж, не складеш присяги?» Виразно відповів: «Ні! Волію вмерти! Смерть –  це зло, але на багато більшим злом було б життя з плямою апостати і зрадника власної релігії».   

 

 

© Література: „Dziedzictwo – Święci i Błogosławieni Rodziny Wincentyńskiej” Alberto Vernaschi CM, Tłumaczenie z języka włoskiego Ks. Władysław Bomba CM, Kraków: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Księży Misjonarzy, cop. 2008.